У умовах триваючої війни та глибоких структурних реформ українська прокуратура опинилася перед безпрецедентними викликами. За останні чотири з половиною роки, як зазначає заступник Генерального прокурора Максим Крим, рамки роботи правоохоронних органів суттєво розширилися. Якщо раніше пріоритетами були економічні злочини та корупція, то сьогодні в порядку денному — воєнні злочини, підриви критичної інфраструктури, такі як греблі, та незаконна окупація рекреаційних зон. У інтерв'ю РБК-Україна Максим Крим, який курирує один із ключових напрямків роботи відомства, проаналізував поточний стан системи, проблеми з кадрами та гостру дискусію навколо повноважень прокуратури.
Законодавчий вакуум і загроза держінтересам
Одним із найбільш гострих питань, з якими стикається відомство сьогодні, є невизначеність у сфері представлення інтересів держави в суді. Максим Крим визнає, що цей напрям став для нього найбільш складним і водночас цікавим у роботі. Ситуацію ускладнює рішення Конституційного Суду України, який визнав неконституційною окрему норму Закону «Про прокуратуру», що регулює ці питання. Парламент отримав обмежений термін для приведення законодавства у відповідність до Конституції.
Ризик полягає в тому, що без прийняття необхідних змін прокуратура може втратити можливість ефективно захищати інтереси держави. Це ставить під загрозу результати роботи в критично важливих сферах: від захисту державної та комунальної власності до питань екології, збереження культурної спадщини та національної безпеки. По суті, виникає ризик того, що державні активи залишаться без правового захисту в судових інстанціях.
Парадокс «надлишкових» повноважень і бездіяльність органів
У суспільстві та експертному середовищі ведуться гарячі дискусії про те, що прокуратура має надто широкі повноваження і має поступитися цією функцією іншим органам. Однак Максим Крим вказує на фундаментальну суперечність у цій логіці. Прокурори змушені вступати у правовідносини не з бажання замінити інші відомства, а тому, що уповноважені органи або бездіяльні, або діють неналежним чином.
Яскравим прикладом є захист культурної спадщини. Закон зобов'язує відповідні органи укладати охоронні договори щодо пам'яток, але на практиці саме прокурори змушені звертатися до суду, щоб змусити чиновників виконати їхній прямий обов'язок. Аналогічна ситуація спостерігається в питаннях земельних спорів, лісового господарства та захисту водойм. Формально існують органи, відповідальні за ці ресурси, але на практиці вони часто не лише не подають позови, а й у судовому процесі займають позицію, протилежну інтересам держави, навіть якщо позов подано в інтересах територіальної громади.
Захист інвестицій та нові виклики
Окрім класичних функцій, для прокуратури відносно новою сферою стала системний захист інвестицій та бізнесу. Цей напрям почав активно розвиватися після створення відповідної ради згідно з указом президента. У умовах війни, коли економіка країни перебуває під тиском, а іноземні інвестори шукають гарантії безпеки, роль прокуратури як гаранта правопорядку стає критичною.
Однак, попри розширення функцій, відомство продовжує стикатися з хронічними проблемами: нестачею кадрів, затягуванням судових процесів та тиском на бізнес. Максим Крим підкреслює, що дискусія має зміститися з питання «скільки повноважень у прокурора» на питання «хто реально захистить інтерес держави, якщо уповноважений орган бездіє або сам допустив порушення?».
