Рішення українців, які вимушено виїхали за кордон у період повномасштабного вторгнення, щодо повернення додому підпорядковане не одному, а цілому комплексу факторів, і далеко не завжди залежить від фінансових показників. Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, кандидат економічних наук Олексій Позняк. За його оцінкою, загалом більшість біженців планує залишатися в країнах-реципієнтах — тобто в тих державах, які їх прийняли і де вони зараз живуть. При цьому експерт наголошує, що подібні відповіді люди дають, виходячи з поточної ситуації, і за її зміни рішення щодо повернення чи неповернення може виявитися іншим.
Хто майже точно не повернеться
Найменш імовірним вчений називає повернення молодих жінок, які за кордоном знайшли собі пару: «Майже немає шансів, що хтось із них повернеться», — констатує Позняк. Водночас він визнає, що існують поодинокі випадки, коли людина, що знайшла партнера за кордоном, разом із ним переїжджає жити в Україну. Однак таких ситуацій «навіть не відсоток, а значно менше відсотка», і на загальній кількості вони не відбиваються.
Кваліфікація, ціни та статус
Серед ключових бар'єрів експерт виділяє невідповідність роботи кваліфікації: більшість виїхалих громадян працюють на посадах, що не відповідають їхній освіті та досвіду, а реально працюють за професією — «достатньо небагато». Навіть при вищому доході за кордоном на нього накладається фактор більш високих цін у ЄС. Окремим психологічним фактором Позняк називає різницю соціального статусу: «Якщо аналітик виїхав і працює продавцем у магазині, це накладає психологічний відбиток, впливає морально», — і людина може повернутися додому, навіть заробляючи за кордоном більше. Свою роль відіграє і просто «відчуття дому», прагнення жити в своїй країні.
Протирічливі дані
У заявах експерта присутня внутрішня застереження, яку важливо відобразити чесно. З одного боку, фіксується стійкий тренд: більшість біженців планує залишатися в країнах-реципієнтах, а повернення частини груп (передусім молодих жінок із новими партнерами) оцінюється як надзвичайно малоймовірне. З іншого боку, сам Позняк наголошує, що ці відповіді відображають лише поточний зріз настрою і не є остаточними: за зміни ситуації рішення може змінитися. Таким чином, «намір залишитися» та «можливість повернутися» в його оцінці співіснують як два умовні сценарії, а не як взаємовиключні факти, і жоден із них не проголошується безумовним.
Рекомендація експерта
На завершення вчений зазначає, що заохочувати людей повертатися в Україну зараз «нерационально», оскільки за кордоном вони перебувають у відносній безпеці. За його словами, пріоритетом має бути збереження людей та підтримання з ними зв'язків і контактів, щоб у них зберігався інтерес до країни і після завершення війни вони перейшли до конкретних дій щодо повернення. Таким чином, питання повернення, за оцінкою Інституту демографії, розглядається як довгострокове та багатфакторне, а не як реакція на якесь одне обставину.
