Попри декларований курс Європейського Союзу на повну відмову від російських енергоносіїв, європейські країни продовжують закуповувати значні обсяги російського зрідженого природного газу. За даними аналітичних платформ Kpler та Urgewald, у першій половині 2026 року російський завод «Ямал СПГ» направив до Європи 136 танкерів, що становило близько 97% усіх його поставок. У першому кварталі поточного року імпорт російського СПГ до ЄС досяг максимального рівня з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Основними покупцями виявилися Франція, Іспанія та Бельгія, які продовжують покладатися на арктичний газ попри власну енергетичну політику.

Дедлайни Брюсселя: коли закінчиться залежність

Європейський Союз уже прийняв нормативні рішення про поетапне припинення імпорту російського газу. Згідно з чинними правилами, поставки російського СПГ за довгостроковими контрактами мають бути повністю припинені з 1 січня 2027 року, а в ширшій перспективі весь російський СПГ має зникнути з ринку ЄС до кінця 2026 року. Водночас, як свідчить практика першого півріччя, фактичні обсяги поставок не лише не скорочуються, а й зростають, що ставить під сумнів реальність заявлених строків. Центр дослідження енергетики та чистого повітря (CREA) наголошує, що Росія досі отримує значні доходи від експорту нафти та газу в європейському напрямку, а Брюссель лише поступово знижує рівень залежності.

П'ятнадцять танкерів та арктична вразливість

Російський експорт СПГ має структурну вразливість, яка робить його потенційною мішенню. Для транспортування зрідженого газу з Ямальського півострова потрібні спеціалізовані криголамні танкери класу Arc7, здатні працювати в умовах арктичного льоду. За оцінкою видання ntv, флот, що обслуговує «Ямал СПГ», складається лише з 15 таких суден. Це означає, що навіть обмежена кількість успішних ударів по танкерах здатна серйозно порушити логістичний ланцюг і ускладнити експорт російського газу до Європи. Україна, у свою чергу, уже демонструвала здатність наносити удари по цілях на відстані понад 2000 кілометрів, а подальше збільшення дальності безпілотних систем потенційно відкриває доступ до віддалених російських енергетичних об'єктів.

Протирічливі дані

У джерелах фіксується невідповідність у строках, встановлених Європейським Союзом для припинення імпорту російського СПГ. З одного боку, заявляється, що «повністю російський СПГ має зникнути з ринку ЄС до кінця 2026 року». З іншого — окремо вказується, що імпорт за довгостроковими контрактами припиняється лише з 1 січня 2027 року. Якщо весь російський СПГ має покинути ринок до 31 грудня 2026 року, то логіка окремого дедлайну для довгострокових контрактів на 2027 рік викликає запитання. Можливо, йдеться про різні фази регулювання (спотовий ринок та контрактні зобов'язання), проте в публічних формулюваннях протиріччя не усунено, і обидві дати співіснують у нормативному полі без чіткої ієрархії.

Дипломатична дилема: чиї танкери під ударом

Сценарій атак на танкери, що обслуговують «Ямал СПГ», несе в собі серйозний дипломатичний ризик для України. Судна, що входять до флоту арктичних СПГ-танкерів, належать західним власникам — грецьким, британським та японським компаніям. Удар по таким суднам може бути сприйнятий як атака на цивільну інфраструктуру третіх країн і спровокувати негативну реакцію з боку ключових союзників Києва. Це суттєво звужує простір для маневру й робить прямий варіант атак на танкери політично проблематичним, попри технічну реалізованість.

Альтернативний сценарій: термінали в зоні досяжності

Більш реалістичним варіантом тиску на російський газовий експерт експерти називають удари по СПГ-терміналах. В Росії на даний момент функціонують п'ять таких об'єктів. Два з них — Висоцьк та Портова, розташовані на Балтійському морі, — перебувають у межах потенційної досяжності українських безпілотників уже зараз. Великі термінальні комплекси на Ямальському півострові розташовані значно далі, однак наростаюча дальність українських БПЛА поступово скорочує цю різницю. Таким чином, навіть без атак на міжнародні танкери Україна має інструменти, здатні завдати відчутного удару по інфраструктурі російського експорту СПГ і, як наслідок, по доходах, які Росія отримує від поставок до Європи.