Український оборонний експорт, формально запущений на державному рівні, стикається з практичним фінансовим бар'єром, який, за словами гравців ринку, може зробити частину контрактів економічно недоцільними. Йдеться про додаткові платежі до бюджету: 20% від вартості готових виробів та 30% від вартості комплектуючих, які виробник зобов'язаний сплатити в межах експортної процедури. За оцінками опитаних RBC.ua учасників галузі, за базової вартості контракту в один мільйон доларів такий збір становить від 200 до 300 тисяч доларів — суму, яка суттєво скорочує маржинальність і в низці випадків робить угоду збитковою ще до початку виробництва.

Навантаження на виробника та проблема ліквідності

Ключова трудність, на якій наголошують виробники, пов'язана не лише з розміром збору, а й з моментом його оплати. Підтвердження платежу необхідно подавати одночасно із заявкою на експорт, тобто кошти мають бути виділені до отримання дозволу на постачання. Для невеликих оборонних підприємств це означає вилучення значної частини обігових коштів без гарантії того, що експорт буде погоджено. У цей же період компанії несуть витрати на виробництво, логістику, випробування та гарантійне обслуговування, що робить попередню оплату збору критичним навантаженням на касовий потік.

Чому 30% на комплектуючі — найчутливіша ставка

Особливо гостро проблема стоїть для виробників компонентів. На відміну від готових виробів, які часто мають унікальні характеристики та обмежене коло постачальників, комплектуючі перебувають в умовах прямої конкуренції з аналогами з інших країн. Різниця в ціні у 30% може стати вирішальним фактором у переговорах із замовником: покупець просто звернеться до дешевшого постачальника. За словами учасників ринку, саме ця ставка визначає результат переговорів і в низці випадків робить український компонент неконкурентоспроможним на міжнародному тендері.

Ціноутворення на світовому ринку та втрата контрактів

Додатковий збір впливає і на кінцеву вартість продукції, проте на міжнародному ринку ціну визначає не виробник, а сукупність факторів: вимоги замовника, конкурентні пропозиції та ринкові аналоги. Це означає, що виробник не може повною мірою перекласти вартість збору на покупця. У результаті додатковий платіж або поглинає економіку контракту, знижуючи прибуток до мінімуму, або змушує підвищувати ціну, після чого контракт іде до конкурента з іншої юрисдикції. Таким чином, збір працює як подвійний фільтр: він водночас звужує маржу та знижує конкурентоспроможність української продукції на зовнішньому ринку.

Реакція галузі та вимоги щодо перегляду ставок

В галузі висловлюють впевненість, що чинні ставки необхідно суттєво переглянути з урахуванням економіки різних видів продукції. Виробники вказують, що єдиний відсотковий збір не враховує різну маржинальність між, наприклад, високотехнологічними системами озброєння та стандартними комплектуючими. Крім того, учасники ринку закликають державу оцінювати сукупний ефект від збору не лише як прямі надходження до бюджету, а й з урахуванням податків, створених робочих місць та інвестицій у виробничі потужності. За їхніми словами, без коригування фінансової моделі контрактів та розуміння того, чи зміняться ставки в майбутньому, виробники ставитимуться до нової процедури з великою обережністю, що в перспективі може сповільнити формування експортного потенціалу галузі.

Контекст: заява Зеленського та обмеження щодо країн-одержувачів

Нагадаємо, раніше президент Володимир Зеленський заявив, що Україна запускає експорт зброї і що всі деталі процедури погоджені на рівні державних інституцій. При цьому глава держави наголосив, що до певних країн потрапляння української зброї неможливе через їхнє співробітництво з Росією. Таким чином, політичний курс на експорт сформовано, проте, за свідченнями самих виробників, фінансова архітектура процедури поки що не дозволяє реалізувати цей потенціал повною мірою.