Генетик Дмитро Микитенко пояснив, що насправді приховано за терміном «біохакинг» і чого реально можна досягти за допомогою генетичних тестів

Сучасна генетика та медицина відкривають людині беспрецедентні можливості для оцінки власного здоров'я — від планування вагітності до корекції рідкісних спадкових захворювань. Водночас за модним терміном «біохакинг» приховано значно скромнішу реальність, ніж прийнято вважати в популярних медіа. Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів генетик Дмитро Микитенко, який детально розібрав, що саме дозволяють робити сучасні генетичні тести, а що залишається в царині фантастики.

Що вже вміє сучасна генетика: від ЕКО до генної терапії

За словами Микитенка, сьогодні фахівці здатні оцінювати ризик народження дитини з генетичним захворюванням ще на етапі планування вагітності. Більше того, в рамках екстракорпорального запліднення (ЕКО) вже практикується відбір ембріонів з метою народження здорової дитини. Після народження генетична діагностика дозволяє виявляти багато, хоч і не всі, спадкові хвороби. Найбільш проєктним напрямком експерт назвав генну терапію: «Так лікують спинальну м'язову атрофію та деякі види дистрофії сітківки», — пояснив він, маючи на увазі імплантацію здорового гена для корекції конкретного захворювання.

Генетичні паспорти та полігенні схильності: що показують тести класу Wellness

Окрім вузькоспеціалізованих досліджень, звичайній людині сьогодні доступні генетичні паспорти класу Wellness, які виявляють особливості роботи власного організму. Микитенко підкреслив важливий нюанс: «Ці тести не шукають причину проблеми, а аналізують певні полігенні схильності». Якщо зміна присутня лише в одному гені, хвороба як наслідок може й не проявитися. Водночас якщо знижена активність одразу кількох генів з одного функціонального блоку, це вже може впливати на здоров'я. При цьому експерт уточнив, що йдеться не обов'язково про захворювання в класичному розумінні — радше про зниження якості життя.

Що таке «біохакинг» насправді: міф про переписування ДНК

Знаючи про свої генетичні особливості, людина здатна впливати на величину ризику, і саме це, за словами Микитенка, «зараз намагаються назвати біохакингом». Генетик застерігає від хибних очікувань: термін «частково створює враження, ніби ми змінюємо правила, за якими працює наш організм». Насправді йдеться виключно про схильність, а не про детермінований наслідок. «Наприклад, людина знає, що його мама носила окуляри. Отже, в нього самого є схильність до порушення зору. Розуміння цього може бути мотивацією для профілактики», — навів він наочний приклад. Таким чином, біохакинг у сучасному розумінні — це не генетичне переписування інструкції організму, а підлаштування способу життя під індивідуальні особливості заради зниження ризиків.

Генетика — не виправдання: роль особистої відповідальності

Микитенко наполегливо попередив, що знання про генетичну схильність не звільняє від відповідальності за власне здоров'я. «Не можна говорити: „Нічого з цим не зроблю, бо в мене така генетика“. Генетика — не виправдання», — підкреслив експерт. За його словами, обізнаність про схильності має спонукати людину до конкретних рішень: «Якщо знаємо, де вона може виникнути, наскільки високий ризик, можемо розробити профілактику». Як практичний приклад генетик навів ситуацію з порушенням циркадних ритмів сну: за результатами генетичного тесту неврологові простіше підібрати корекцію для збалансування сну. «Ми просто підлаштовуємося під наші особливості, щоб знизити ризики», — підсумував Микитенко.

Протирічливі дані

У публічному дискурсі навколо терміну «біохакинг» існує помітна розбіжність між маркетинговими обіцянками комерційних генетичних лабораторій та позицією профільних фахівців. З одного боку, рекламні матеріали та популярна наука нерідко подають генетичні тести як інструмент «керування геномом» і «переписування» біологічних програм організму. З іншого боку, як пояснює Микитенко, жоден із доступних сьогодні тестів не змінює послідовність ДНК і не «увімкнує» чи «вимкне» гени в реальному часі. Експерт прямо зазначає, що йдеться про оцінку полігенних схильностей та подальшу поведінкову чи медикаментозну корекцію способу життя. Таким чином, розбіжність полягає не в фактах, а в інтерпретації: наука фіксує ризик, а не вирок, і саме ця різниця визначає, є «біохакинг» реальним інструментом чи маркетинговим конструктом.