Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) опублікував дослідження, результати якого на перший погляд викликають здивування: на запитання «Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?» 31% респондентів відповіли «так», ще 40% — «скоріше так», тоді як нещасливими себе назвали лише 16% респондентів. Загалом це дає 71% тих, хто в тій чи іншій мірі відчуває себе щасливим. При цьому важливо одразу окреслити методологічну рамку: опитування проводилося у травні 2026 року і виключно серед людей, які на той момент жили на підконтрольних територіях. Отже, воно не відображає стан мешканців регіонів, які зазнали недавніх майже безперервних ударів, і не є миттєвим «знімком настрою».

Що саме вимірював КМІС

Ключовий нюанс, на який наголошує коуч Ольга Грицик у колонці для Wave RBC.UA, полягає в тому, що людей не питали, чи добре їм прямо зараз, чи весело чи спокійно. Йдеться не про настрій у конкретний момент, а про загальну оцінку власного життя. Ці стани не суперечать одне одному: людина може провести ніч у коридорі, бути виснаженою, злою та невиспаною, і водночас вважати себе щасливою — тому що живі близькі, є дім, робота, друзі та розуміння, заради чого прокидатися вранці. Сильний стрес у даний момент не скасовує того, що все життя загалом не сприймається як нещасливе.

Двадцятирічна динаміка: від 71% до 60% і назад

КМІС ставить це запитання українцям уже понад 20 років, що дозволяє простежити довгу динаміку. У грудні 2021 року, перед початком повномасштабного вторгнення, щасливими себе вважали 71% респондентів; у вересні 2022-го показник становив 68%, у травні 2023-го — 70%. Помітне падіння зафіксовано у 2024 році, коли щасливими себе назвали близько 60% респондентів. Дослідження не встановлює єдину точну причину цього провалу, але, за оцінкою авторів, на нього вплинула сукупність факторів: третій рік війни, накопичена втома, втрати, погіршення фізичного та психічного здоров'я, удари по енергетиці, складна ситуація на фронті та невизначеність майбутнього. Примітно, що у 2024 році частка «нещасливих» майже не зросла і залишилася на рівні приблизно 16%, натомість до 25% зросла частка тих, хто відповідав «і так, і ні» — люди перестали бути впевненими у своїй відповіді. До грудня 2025 року показник знову піднявся до 69%, а у травні 2026-го — до 71%, при цьому кількість нещасливих знову залишилася незмінною. Іншими словами, респонденти не стали раптом щасливішими в абсолютному сенсі — вони просто перестали вагатися і відповіли, що «скоріше щасливі, попри все».

Оптимізм, сенс і «попри все»

У дослідженні 2024 року КМІС також виявив чіткий зв'язок між оптимізмом щодо майбутнього України та відчуттям щастя: серед «великих песимістів» щасливими себе вважали 38%, а серед «великих оптимістів» — 72%. При цьому дані не дозволяють однозначно сказати, що тут причина, а що наслідок: оптимістичний погляд допомагає відчувати себе щасливішими, чи щасливі люди загалом оптимістичніше дивляться в майбутнє. Окремо виділяється цифра, пов'язана з сенсом життя: серед людей, які не знають сенсу свого життя, щасливими себе вважає 41%, тоді як серед тих, хто знає, — 79%. Це дозволяє припустити, що війна виступає свого роду лакмусом: коли звичний комфорт зруйнований або постійно під загрозою, особливо важливим стає те, заради чого людина живе — робота, власна справа, волонтерство чи конкретні плани на майбутнє. КМІС називає й інші можливі пояснення зростання: за роки війни люди в певній мірі адаптувалися до умов, які у 2022 році здавалися неможливими, змінилися очікування та критерії оцінки власного життя. Ймовірно, на загальний стан впливає й те, що Україна здатна не лише приймати удари, а й давати відсіч, а успішні операції та удари по об'єктах в Росії зменшують відчуття повної безпорадності. Однак це лише можливе пояснення, і дослідження не доводить прямої причинно-наслідкової зв'язку.

Адаптація та право на радість

На початку повномасштабного вторгнення багато хто поставив життя «на паузу»: те, що раніше здавалося нормальним — свята, ресторани, шопінг, театри, відпустки, — раптом втратило сенс і доречність, а часткове відчуття сорому за власну радість зберігається дотепер. Автори колонки попереджають: якщо роками забороняти собі все, що приносить радість, війна займе не лише безпеку, дім чи звичний спосіб життя, а й поступово — все інше. Зайти в ресторан чи театр, купити сукню, зустрітися з друзями, відзначити день народження — не означає не помічати війни; це не скасовує допомоги і не робить людину байдужою. Саме в цьому, мабуть, і полягає головний, не стільки статистичний, скільки людський висновок дослідження: стійкість 71% — це не заперечення реальності, а здатність утримувати в житті те, що дає причину продовжувати.