14 серпня 2026 року — це дата, коли українська система регулювання лобізму вже відпрацювала кілька років. Прийняття Закону України «Про лобіювання» та запуск Реєстру прозорості НАПК стали поворотним моментом, перевівши взаємодію бізнесу та держави з тіні у правове поле. Однак, оглядаючись на досвід західних партнерів, стає очевидним: реєстрація лобістів сама по собі не є панацеєю. Як свідчать дані зі США та Європи, прозорість лобізму не тотожна прозорості прийняття рішень.

Американська модель: «Покажи, хто платить»

США історично розглядають лобіювання як невід'ємну частину політичної системи. Тут право впливати на владу не обмежується, а максимально візуалізується. Фундаментом цієї системи є Закон про розкриття інформації про лобіювання (Lobbying Disclosure Act — LDA). Він вимагає від професіоналів та організацій не просто реєстрації, а й детального звітування: хто клієнт, з яких питань ведеться робота, які спеціалісти залучені та скільки коштів на це витрачається.

Окрім того, у США діє чітке розмежування між лобіюванням та фінансуванням виборчих кампаній. Діяльність політичних комітетів (PACs та Super PACs) регулюється окремо, що створює складну, але прозору екосистему впливу. Додатковий шар контролю забезпечує Закон про реєстрацію іноземних агентів (FARA), який зобов'язує розкривати діяльність осіб, що діють в інтересах іноземних принципалів. Американський підхід можна охарактеризувати формулою: «покажи, хто стоїть за впливом і скільки ресурсів на нього витрачається».

Європейський підхід: Логіка прозорості взаємодії

В Європейському Союзі немає єдиного закону про лобізм, обов'язкового для всіх країн-членів. Регулювання зосереджено на рівні інституцій ЄС і будується на добровільній основі з елементами обов'язковості для доступу до будівель Європарламенту та Комісії. Центральним інструментом є Реєстр прозорості ЄС (EU Transparency Register).

На відміну від США, де акцент робиться на фінансовому звітуванні, європейська модель фокусується на якості взаємодії та участі в процесі формування політики. Система вимагає розкриття інформації про цілі лобістської діяльності та контакти з чиновниками. Це створює культуру відкритості, однак відсутність жорсткого федерального законодавства на рівні всього Союзу іноді призводить до розривів у стандартах звітування між Брюсселем та національними столицями.

Суперечливі дані

Існує фундаментальна розбіжність між теоретичною метою реєстрів та їхнім практичним ефектом. З одного боку, прихильники реформ (включаючи українських законодавців та бізнес-спільноту) стверджують, що реєстрація переводить діалог у режим «постійного присутності» та легітимізує інтереси бізнесу. Як зазначає Сергій Ковтун, заступник директора юридичного департаменту мережі EVA, нове законодавство дозволяє позиціям бізнесу набувати офіційного статусу, а не залишатися просто петиціями.

З іншого боку, фактографічний аналіз показує, що прозорість даних не гарантує рівності впливу. У США та ЄС великі корпорації мають ресурси для створення цілих відділів лобіювання, тоді як малий бізнес часто не може дозволити собі професійних представників. Таким чином, реєстр фіксує нерівність, але не усуває її. Більше того, в обох юрисдикціях зберігається проблема «обертових дверей» — переходу чиновників у приватний сектор і назад, що створює приховані канали впливу, не завжди уловлювані формальними реєстрами.

Уроки для України: Уникати помилок минулого

Для України 2026 року досвід Заходу слугує не інструкцією для копіювання, а картою мінних полів. Ключовий висновок полягає в тому, що створення реєстру — це лише перший крок. Щоб система працювала, необхідно забезпечити реальну перевірку даних та жорсткі санкції за приховування інформації. Важливо також враховувати, що формалізація лобізму змінює сам характер діалогу: бізнес переходить від «реагування на факт» до системної участі в нормотворчості.

Головний виклик для української системи — не допустити перетворення реєстру на «галочку» для великих гравців, які й так мають доступ до влади, та забезпечити реальний захист інтересів малого та середнього бізнесу. Тільки за умови, що лобіювання стане інструментом конкуренції ідей, а не ресурсної потужності, реформу можна вважати успішною.