Серпень у Києві та Львові пропонує глядачам не просто зміну маршруту, а можливість зазирнути в глибину сучасних художніх практик. Цього місяця галереї та музеї відчиняють двері для розмов про пам'ять, трансформацію міського середовища та внутрішню потребу зберігати радість попри обставини. У добірці Wave RBC.UA зібрано дев'ять актуальних виставок, які досліджують досвід життя в тривалій невизначеності.

Пам'ять у бетоні та OSB-плитах

Незвичний формат обрала художниця Наталка Дяченко для своєї фотовиставки. Експозиція з'явилася не в традиційному галерейному залі, а на OSB-плитах, якими тимчасово закрили вибиті внаслідок російської атаки вікна простору Hinaus. В основі проекту — серія фотографій київських бетонних клумб, яку авторка створює з 2023 року.

Через ці буденні міські об'єкти художниця досліджує циклічність руйнування та відновлення, а також взаємодію природи з людиною. Виставка існуватиме доти, доки на фотографіях не залишиться остання клумба, перетворюючись на хронічний документ втрати та пам'яті.

Міська архітектура як сцена

Новий простір The Naked Room відкривається персональною виставкою Карини Синиці. В експозиції представлені живопис та графіка 2024–2025 років, присвячені Києву, Харкову та Дніпру. Для художниці міська архітектура стає сценою, на якій розгортається життя під час війни.

Знайомі вулиці, набережні та подвір'я у її роботах виглядають водночас стійкими та вразливими. Одну з робіт Синиця створила безпосередньо в просторі галереї: на ній зображено момент пересадки квітів біля фонтану на харківській набережній, що підкреслює крихкість побутових ритуалів.

Діалог на відстані

Фотовиставка Олександра Бурлаки та Саши Курмаза побудована як розмова між двома авторами, які працюють у різних частинах Європи. Вони зіставляють документальні кадри, створені в один період, але в різних географічних та життєвих обставинах. Так виникає історія про досвід перебування в Україні та за кордоном, про близькість та дистанцію між двома реальностями.

Обидва автори багато працюють із міським середовищем: Саша Курмаз звертається до суспільних трансформацій, а Олександр Бурлака досліджує архітектуру через фотографію та просторовий дизайн. В кінці року роботи до виставки планують представити у форматі фотокниги.

Радість як свідомий вибір

Великий проект PinchukArtCentre пропонує поглянути на радість не як спосіб заперечувати складну реальність, а як свідомий вибір та вияв людяності. Основою виставки стали документальні свідчення, зібрані ветераном морської піхоти Глебом Стрижком, який пережив російський полон.

Особисті історії перетворюються в просторі артцентру на скульптури та інсталяції. У проекті беруть участь українські та міжнародні митці, серед яких Алевтина Кахідзе, Анна Звягінцева, Катерина Лисовенко, Тамара Турлюн, Роман Химей та Ярема Малащук. Автори говорять про втрату, тривогу, самотність та пошук опори, не намагаючись створити хроніку конкретних подій.

Абсурд повсякденності та нові маршрути

Групова виставка у Voloshyn Gallery досліджує абсурд як частину сучасного повсякденного життя. Центральним образом проекту стала кімната — місце захисту та небезпеки, де звичні предмети втрачають своє призначення, перетворюючись на артефакти нової реальності. Назва виставки нагадує про простий фізичний рух: щоб відчинити двері всередину, спочатку необхідно зробити крок назад.

Інший проект присвячений особистому сприйняттю міста та маршрутам, які люди проходять щодня. Учасники переносили на полотна власні шляхи Львовом — від дому до творчої студії та Муниципального художнього центру. У роботах з'явилися місця, що дають відчуття безпеки, та деталі, які зазвичай залишаються без уваги.