У Південній Кореї, де десятиліттями домінувала формула «університет — офіс — стабільність», відбувається помітне зрушення в кар'єрних вподобаннях молодого покоління. Усе більше представників покоління Z, народжених у період з 1997 по 2012 рік, відмовляються від традиційного шляху через університетський диплом та офісну роботу, обираючи натомість виробничі та інженерні спеціальності. За даними опитування рекрутингової платформи Jinhaksa Catch, 68% молодих корейців позитивно ставляться до фізичної праці — на 5 процентних пунктів більше, ніж роком раніше. А коли респондентам запропонували вибір між змінною роботою на виробництві з річним доходом 70 мільйонів вон (приблизно 50 000 доларів) та офісною позицією із зарплатою 30 мільйонів вон, 60% віддали перевагу заводу. Цей тренд підкріплюється зростаючим попитом на кваліфікованих інженерів у напівпровідниковій, акумуляторній та автомобільній галузях, де зарплати суттєво перевищують середні по офісному сектору.
Історія Ча Сан Джін: від туризму до напівпровідників
Наочним прикладом цього кар'єрного повороту стала історія Ча Сан Джін, 26-річної мешканки Південної Кореї. Отримавши освіту в галузі менеджменту у сфері туризму, вона й уявити не могла, що опиниться в інженерній сфері. Однак після працевлаштування на завод з виробництва компонентів неподалік від дому Ча захопилася напівпровідниковою промисловістю. Практичний досвід показав, що для глибокого розуміння виробничих процесів необхідні знання з електротехніки, роботи з датчиками, хімії та суміжних дисциплін. У результаті вона вступила на факультет напівпровідникових систем Корейського політехнічного інституту — провідної мережі державних професійних коледжів, що налічує 34 кампуси по всій країні. Як зазначає Кім Чже Мін, представник відділу зі зв'язків з громадськістю інституту, частка нових студентів, які вже мають ступінь бакалавра, зросла з 16,8% у 2021 році до 25,2% у 2025 році. Це означає, що кожен четвертий абітурієнт політеху приходить туди не «зі школи», а після чотирьох років університету та реального виробничого досвіду.
Цифри, які змінюють картину: конкуренція за робочі місця та місця в коледжах
Масштаб трансформації наочно демонструє приклад Hyundai Motor. У 2023 році компанія після десятирічної перерви оголосила набір виробничого персоналу: на 400 вакансій подали заявки 120 000 людей. Середній річний дохід виробничих робітників Hyundai становить близько 100 мільйонів вон, а стартова зарплата з урахуванням бонусів — 50–60 мільйонів вон. Для порівняння: середня зарплата офісного фахівця початкового рівня в Кореї суттєво нижча. У політехнічних інститутах конкуренція також різко зросла: за даними Кім Чже Міна, на спеціальності «Електротехніка» зростання конкуренції склало 156% порівняно з попереднім набором, у галузях, пов'язаних з напівпровідниками, — 137%. Аналогічну динаміку зафіксовано на програмах з промислового обладнання, автоматизації та машинобудування.
Вибірковий інтерес: що приваблює, а що відштовхує
Важливо підкреслити, що зрушення в кар'єрних вподобаннях носить вибірковий характер. Молодь зацікавлена передусім у високооплачуваних позиціях, що вимагають технічних знань і пропонують реальні перспективи кар'єрного зростання. Низькооплачувані, монотонні та низькокваліфіковані робочі місця в обробній промисловості з обмеженими можливостями просування досі залишаються непривабливими. За даними Jinhaksa Catch, найбільш перспективними галузями для молодих фахівців є інформаційні технології, виробництво акумуляторів і напівпровідників (32% згадок), автомобільна, суднобудівна та аерокосмічна промисловість (25%), індустрія краси, кулінарія та випічка (19%), електротехніка та електроніка (18%), будівництво та дизайн інтер'єрів (13%), машинобудування та зварювання (10%), а прокладання трубопроводів та інфраструктурне будівництво — лише 3%.
Системний ефект: від індивідуальних рішень до структурних змін ринку праці
Індивідуальні кар'єрні рішення тисяч молодих корейців складаються у структурну зміну ринку праці. Роботодавці у високотехнологічних галузях отримують доступ до вмотивованої робочої сили, готової інвестувати в додаткову освіту, а політехнічні інститути — до абітурієнтів з практичним досвідом, що підвищує якість підготовки. При цьому традиційна модель «університетський диплом як єдиний перепуст до кар'єри» не зникає, але перестає бути домінуючою. Для економіки Південної Кореї, що залежить від напівпровідникового та автомобільного експорту, цей здвиг може стати фактором стійкої конкурентної переваги: країна отримує не просто робітників, а інженерно мислячих фахівців, які усвідомлено обирають виробництво, а не вдаються до нього з примусу.
