Нина Набока — акторка, яка за десятиліття кар'єри перетнула межу між народною комедією та глибокою драматичною грою, а в особистому житті пройшла через важкі випробування: втрату рідного дому на Донбасі, прощання з трьома чоловіками, зберігши при цьому самоіронію та громадянську позицію. У розмові для Wave (RBC.UA) вона відверто говорить про те, що зараз її найбільший біль — це зруйнований батьківський дім у Курахівці та відчуття сорому за колег, які в розпал бойових дій хизуються розкішним життям. Нижче — ключові фрагменти її розповіді про дитинство, війну та сім'ю.

Дитинство в Курахівці: сцена з п'яти років

Акторка родом з Донецької області, з міста Курахівка. За її словами, саме дитинство вона згадує як найцінніше: «З дитинства мене називали Нінка-артистка, я в клубі виступала з п'яти років. Рішення стати акторкою було з самого ранку, коли я народилася». Вона підкреслює, що з п'яти років «не вилізала зі сцени», тому проблем із вибором професії не було. З приємних спогадів вона виділяє перемогу на конкурсі чтецького мистецтва Донецької області в сьому класі, де, будучи «дівчинкою з села», читала військовий вірш «Балада про пісню».

Зруйнований дім і обстріляне кладовище

Про війну Набока говорить без прикрас: «Зруйнували моє село, захопили Курахівку. Немає мого батьківського дому, зруйнували». Вона уточнює, що це село, де поховані її хрещені, діди, прадіди та батьки, і що навіть на кладовищі «прилітало». «Ось це трагедія в житті», — підсумовує акторка. Вона зізнається, що в неї «нічого немає щасливішого, ніж подумати про своє село», мріє поїхати, «посидіти на лавці, з кимось зустрітися», але поки що це «страшно» і «вже не вийде», хоча надію на поїздку вона зберігає.

Ідентичність Донбасу: триста років і корінні прізвища

Відповідаючи на запитання про походження, Набока наполягає на українському характері свого села: «Село у нас українське. Росіяни до нас приїхали після 30-х років, а нашому селу вже 300 із залишком років». Вона називає корінні прізвища по батьківській лінії — Сорока, Набока, Притула, Чумак, Холод, Мороз — і підкреслює, що добре знає історію регіону: «Українські села були, заселялися росіяни працювати на шахтах, у міста заселялися після 30-х років... „Зоняками“ всі хутори кишели, я вчилася з їхніми дітьми. Я добре знаю, що таке Донбас і кого туди заселяли».

Сім'я: сестри, брат і мати-читальниця

Набока — наймолодша, четверта дитина в сім'ї. Старша сестра Валентина Петрівна Чепурна, на 13 років старша, закінчила режисерський у Києві, керувала художніми гуртками в будинку піонерів і, за словами акторки, «привила мені любов до театру»; зараз вона живе у сина в Чернівцях. Друга сестра Наташа, на два роки старша, — «велика шахістка», виїхала до доньки в Нову Зеландію і, як зазначає Набока, «дуже хоче на Батьківщину». Брат закінчив Воронезький технологічний інститут. Батьки поставилися до рішення стати акторкою «чудово», а мати, за її словами, була дуже грамотною: закінчила 10 класів до війни, була єдиною донькою з розкуркуленого роду і «дуже любила читати».

Громадянська позиція і біль за колег

Окрім особистих історій, у інтерв'ю Набока торкається й громадянської теми: вона розповідає про готовність піти на фронт у перші дні війни, про домашнє насильство в першому шлюбі та про втрату трьох чоловіків. Окремо акторка виражає «сором за колег, які хизуються розкішним життям під час війни», протиставляючи їхню поведінку власному болю втрати рідної землі. Повна версія розмови доступна на YouTube-каналі Wave, наведений текст — її скорочена версія.

Суперечливі дані

У публічному полі навколо акторки існує кілька не зовсім узгоджених образів, які варто враховувати при читанні інтерв'ю. З одного боку, Набока в розмові підкреслює українську ідентичність свого села та глибоке знання історії Донбасу, але водночас згадує, що в сьомому класі на обласному конкурсі читала військовий вірш російською мовою — внутрішній нюанс її наративу, який може сприйматися по-різному. З іншого боку, її гостра критика колег за «розкішне життя під час війни» сусідить з іншими публічними матеріалами: в одному з видань вона показувала свою дачу під Києвом, а в іншому — пояснювала, чому живе зі студентом у готельному номері, попри те що «у нас були квартири». Ці факти не спростовують її слів про біль і громадянську позицію, але створюють неоднозначну картину побутового статусу, яку редакція фіксує як оговорку, а не як доказ суперечливості у її заявах про війну та втрату дому.