На кліматичному саміті ООН COP31 в Анталії (Туреччина) Норвегія уклала дві угоди про закупівлю вуглецевих кредитів у Індонезії та Марокко. За даними міністерства клімату Норвегії, опублікованими 16 листопада 2026 року, індонезійська програма охоплює скорочення викидів обсягом до 12 мільйонів тонн CO₂ протягом десяти років, а марокканська — 8,78 мільйона тонн за аналогічний період. Індонезійську угоду було підписано 11 листопада, марокканську — 12 листопада. В обох випадках Норвегія виступає покупцем кредитів, а кошти спрямовуються на реалізацію проєктів у сфері відновлюваної енергетики, які, за оцінками партнерів, не були б запущені без зовнішнього фінансування.

Механізм розрахунків: оплата лише за підтверджені скорочення

Ключовою умовою обох угод є принцип «оплата за результат». Норвегія перераховує кошти виключно після того, як скорочення викидів будуть фактично досягнуті, незалежно верифіковані та кредити передані покупцеві. При цьому скорочення повинні перевищувати так званий базовий рівень — той обсяг зниження викидів, який був би досягнутий без цих програм. Такий механізм, закріплений у статті 6.2 Паризької угоди, дозволяє Норвегії зараховувати придбані кредити в рахунок власних кліматичних зобов'язань, проте ті самі скорочення не можуть одночасно враховуватися в національних цілях країни-продавця. Влада Осло наголошує, що основну частину необхідних заходів зі зменшення викидів вони мають намір забезпечити внутрішніми засобами та співпрацею з Європейським союзом, а закуплені кредити покликані покрити дефіцит, що залишився.

Індонезія: плавучі сонячні станції та перший контракт за статтею 6.2

Індонезійську угоду підписано державною електроенергетичною компанією PLN та Глобальним інститутом зеленого зростання (GGGI), що діє від імені Норвегії. Країна значною мірою залежить від вугільної генерації та ставить завдання розширити частку відновлюваних джерел. На першому етапі програма сфокусується на плавучих сонячних електростанціях — установках, панелі яких розміщуються на поверхні водойм. Пріоритет надається проєктам, що поєднують сонячні станції з системами накопичення енергії в батареях, що дозволяє подавати електроенергію у вечірні години та періоди пікового попиту. У GGGI назвали цей контракт першим для Індонезії в рамках статті 6.2 Паризької угоди. Міністерство навколишнього середовища Індонезії повідомило, що технічні деталі, включаючи правила затвердження та обліку передачі кредитів, перебувають на стадії узгодження.

Марокко: два гігавати нової потужності до 2036 року

Марокканська програма спрямована на підтримку нових сонячних та вітрових електростанцій, зокрема проєктів з акумуляторним зберіганням енергії. За даними GGGI, ініціатива покликана забезпечити введення близько двох гігаватів додаткової потужності відновлюваної енергетики. Період охоплення скорочень — з 2027 по 2036 рік, при цьому перші підтверджені скорочення очікуються вже з 2028 року. Партнери завершують розробку експлуатаційних правил та системи моніторингу, після чого буде запущено пілотний етап програми.

Контекст: вуглецеві ринки як інструмент кліматичної політики

Обидві угоди укладено в рамках статті 6.2 Паризької угоди, яка допускає транскордонну торгівлю скороченнями викидів між країнами. Для Норвегії, що прагне вуглецевої нейтральності, такі угоди є інструментом диверсифікації кліматичної стратегії: частину зобов'язань щодо зниження викидів перекладається на зовнішні проєкти з доказовим ефектом. Для Індонезії та Марокко купівля кредитів створює додатковий фінансовий потік, який доповнює дохід від продажу електроенергії та допомагає проєктам покривати капітальні витрати. Експерти зазначають, що успішна реалізація цих програм стане прецедентом для подальших угод на ринках, що розвиваються, і дозволить перевірити на практиці механізми верифікації та обліку, закладені в Паризькій угоді.