Питання регулювання експорту металобрухту залишається ключовим для відновлення та функціонування української важкої промисловості в умовах воєнного часу. Олександр Каленков, президент об'єднання «Укрметалургпром», наприкінці вересня 2026 року знову наголосив на необхідності збереження нульової квоти на вивезення критично важливої сировини. На думку експерта, поточна модель обмежень довела свою ефективність, дозволивши вітчизняним металургійним підприємствам подолати гострий дефіцит ресурсів та стабілізувати виробничі показники.

Ефективність діючих обмежень

Донедавна металургійна галузь України потерпала від нестачі металобрухту, що ставило під загрозу виконання виробничих планів. Впровадження жорсткого квотування допомогло виправити ситуацію: зараз компанії забезпечені сировиною в обсягах, достатніх для повноцінної роботи. Каленков наполягає на тому, що скасування цих обмежень є передчасним і може призвести до повторної кризи постачання, яка негативно позначиться на податкових надходженнях до державного бюджету.

Необхідність запровадження універсального мита

Однією із серйозних проблем попередніх регуляторних систем була наявність винятків для поставок до Європейського Союзу, що створювало «сірі» коридори для реекспорту українського брухту до третіх країн. Експерт пропонує впровадити єдине експортне мито, яке діятиме для всіх напрямків без винятків. Впровадження такого заходу потребує проведення відповідних консультацій з Брюсселем, проте, враховуючи статус металобрухту як критичної сировини в політиці ЄС, це виглядає як необхідний крок для захисту національних інтересів України.

Економічний ефект та декарбонізація

Окрім забезпечення поточних потреб, глибока переробка брухту всередині країни є економічно вигіднішою стратегією. За розрахунками фахівців, експорт готового металопрокату приносить державі в десятки разів більше валютної виручки та податкових надходжень, ніж продаж необробленої сировини. Крім того, стратегічний курс на декарбонізацію металургії вимагатиме значного збільшення використання брухту в сталеплавильних процесах, що робить його збереження всередині країни питанням технологічної безпеки майбутнього.