Посол України в Польщі Василь Бондар у інтерв'ю РБК-Україна заявив, що поповнення Національного пантеону новими іменами може мати помітний вплив на двосторонні відносини з Варшавою. За його словами, плануючи наступні етапи перезахоронень, Київ зобов'язаний враховувати можливу реакцію сусідньої держави, оскільки ігнорування чутливості партнера призводить до «непередбачуваних наслідків». Бондар підкреслив, що Національний пантеон — це не лише вшанування минулого, а й будівництво майбутнього, і саме тому критично важливо, яким чином буде реалізована ця ініціатива.

Національні інтереси та уроки минулого

При цьому посол категорично відкинув можливість поступитися національними інтересами України. Як наочний приклад він навів досвід поступок, які Росія робила протягом десятиліть і які, за його переконанням, зрештою призвели до повномасштабної війни. «Сьогодні в Україні немає жодного політика, готового сказати сусідам: робіть із цим усе, що хочете», — підкреслив Бондар. Таким чином, дипломат окреслив чіткі межі: суверенні рішення в сфері пам'яті та національної ідентичності не підлягають торгу, однак їхня реалізація вимагає дипломатичної вивіреності.

Де союзник, а де — конкурент

Бондар розмежував сфери, в яких Польща здатна залишатися надійним союзником України, і галузі, де кожна зі сторін буде «жорстко стояти на своєму». За його словами, Варшава готова підтримувати Київ у питаннях безпеки, оборони та євроінтеграції. Водночас у сферах історії, економічної конкуренції та сільського господарства, як зазначив посол, кожна сторона буде жорстко захищати власні інтереси. «Ми повинні розуміти, що перед кожним рішенням слід зважувати і власний інтерес, і чутливість іноземного партнера», — підсумував дипломат, фактично закликаючи до прагматичного балансу між принципом і тактичним тактом.

Зростання агресії проти українців у Польщі

На тлі обговорення історичних та політичних тертянь РБК-Україна надало тривожну статистику: за три роки кількість нападення на українців у Польщі зросла на 30%. У першій половині 2026 року зафіксовано вже 180 таких випадків. Зміни в польському законодавстві призвели до того, що дії, раніше кваліфіковані як хуліганство, тепер розглядаються як злочини на ґрунті ненависті за національним признаком. Це, за даними видання, свідчить про системне посилення практики застосування права щодо етнічних українців на території Польщі.

Суперечливі дані

Разом із тим у тих самих матеріалах фігурує позиція самого посла Бондаря, який раніше заявляв, що узагальнені твердження про небезпеку для українців у Польщі перебільшені. За його словами, більшість громадян особисто не стикалися з фізичною агресією, а поширений страх значною мірою є наслідком тривоги, породженої медійними повідомленнями. Таким чином, статистика зростання кількості інцидентів (180 випадків за пів року, +30% за три роки) і оцінка посла щодо «перебільшеної небезпеки» співіснують в одному інформаційному полі, створюючи суперечливу картину: формально зафіксоване зростання злочинів на ґрунті ненависті сусідствує з дипломатичним твердженням про те, що реальний рівень загрози для звичайного українця залишається низьким. Різниця в інтерпретації може пояснюватися тим, що посол оперує суб'єктивним досвідом більшості громадян, тоді як статистика фіксує абсолютну кількість інцидентів, включно з тими, що не призвели до серйозних наслідків.

Контекст: пантеон як дипломатичний інструмент

Обговорення Національного пантеону в Україні набуває особливої гостроти на тлі тривалих суперечок щодо перезахоронень історичних постатей, чиї діяльність викликає неоднозначну оцінку в сусідніх країнах. Позиція Бондаря демонструє спробу Києва побудувати подвійну стратегію: з одного боку, неухильне право на власну історичну пам'ять, з іншого — усвідомлення того, що кожне публічне рішення в сфері національної символіки транслюється за кордон і може зачіпати чутливі нерви партнерів. У умовах, коли Польща залишається одним із ключових союзників України в питаннях безпеки та євроатлантичної інтеграції, дипломатичний баланс між «принципом» і «тактом» стає не просто риторичним жестом, а практичною необхідністю для збереження багатовекторної співпраці.