У липні 2026 року промислова інфляція в Україні продемонструвала різке прискорення: ціни виробників зросли на 3% за один місяць, а в річному вимірі досягли 42,5%. Для порівняння, споживча інфляція за той самий період становила 7,7%. Такий розрив між двома ключовими індикаторами викликав широкий відгук у економічному середовищі й породив запитання: неминуче чи споживчі ціни в найближчі місяці підтягнуться до рівня промислового зростання? У колонці для РБК-Україна економіст Богдан Данилишин розбирає структуру цінового тиску та пояснює, чому пряма пропорція між двома індексами відсутня, але опережувальний сигнал промислової інфляції залишається критично важливим для прогнозу розничних цін восени та взимку.

Структура індексів: чому 42,5% не означає 42,5% на полицях магазинів

Індекс цін виробників (ІЦВ) відображає зміну цін, за якими підприємства реалізують продукцію іншим підприємствам, торговим компаніям або державі. У його охоплення входять енергетики, видобувна та обробна промисловість, сировина, напівфабрикати й проміжні товари. Індекс споживчих цін (ІСП), навпаки, вимірює вартість кінцевого набору товарів і послуг, що купуються домогосподарствами. Між цими двома показниками немає прямої пропорційного зв'язку з кількох причин. По-перше, частина промислової продукції — залізна руда, промислові метали, окремі види обладнання — не входить до споживчого кошика й впливає на розничні ціни лише опосередковано. По-друге, в умовах слабкого попиту підприємства не завжди здатні негайно перекласти зростання витрат на покупця: вони тимчасово знижують власну рентабельність, скорочують інвестиційні програми або економлять на інших витратах. По-третє, у кінцевій розничній ціні товару присутні торгова націнка, податки, логістика, оренда та вартість супутніх послуг, тому навіть значне подорожчання промислової продукції дає суттєво менший внесок у загальний ІСП.

Енергетика як універсальний драйвер: понад 80% липневого приросту

Ключовим фактором липневої промислової інфляції стала енергетика. Ціни в сфері постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря зросли на 6,4% за місяць, а в річному вимірі перевищили минулорічний рівень майже в 1,8 раза. Енергетичний сектор забезпечив 2,5 процентного пункту з загального місячного приросту промислових цін на 3% — тобто понад 80% липневої промислової інфляції було сформовано одним галузевим блоком. При цьому в обробній промисловості ціни збільшилися лише на 0,9% за місяць і на 14,2% за рік, а у видобувній — на 0,3% за місяць і на 5,7% за рік. Концентрація інфляції в енергетиці робить ситуацію не безпечнішою, а більш системною: електроенергія є універсальною складовою виробничих витрат і впливає на собівартість продуктів харчування, будівельних матеріалів, лікарських засобів, одягу, транспорту, торгівлі, складського зберігання та надання послуг.

Внутрішні фактори проти зовнішньої кон'юнктури

Особливе занепокоєння аналітиків викликає те, що внутрішні енергетичні ціни зростали на тлі зниження світових цін на нафту та природний газ. Це свідчить про те, що основний ціновий тиск формувалися не зовнішньою кон'юктурою, а внутрішніми факторами: руйнуванням енергетичної інфраструктури, дефіцитом генеруючих потужностей, витратами на аварійний і плановий ремонт, мережевими обмеженнями, зміною структури генерації та особливостями ціноутворення на внутрішньому енергетичному ринку. Саме ця внутрішня природа інфляції робить її менш керованою через зовнішні шоки та більш залежною від темпів відновлення інфраструктури й модернізації генеруючого парку.

Три канали передачі цінового тиску в роздріб

Перший канал — пряме подорожчання товарів: якщо дорожчає виробництво продуктів харчування, одягу, меблів, побутової хімії або фармацевтичної продукції, підприємства поступово підвищують відпускні ціни, після чого зростання проходить через оптову та роздрібну торгівлю й відображається у споживчому кошику. Поки що харчова промисловість залишається стримуючим фактором: у липні сповільнився зростання цін на соняшникову олію, а низка інших продуктових позицій навіть подешевіла. Другий і третій канали — опосередкований вплив через логістику, зберігання та торгову інфраструктуру, а також через вартість послуг, у яких енергія посідає суттєву частку. Якщо зростання виробничих витрат стає тривалим, бізнес рано чи пізно починає переносити його у відпускні та роздрібні ціни, що створює ризик нової хвилі зростання споживчих цін саме в осінньо-зимовий період, коли навантаження на енергосистему традиційно максимальне.

Протирічливі дані

На перший погляд, зіставлення 42,5% промислової інфляції та 7,7% споживчої створює враження невідповідності: як можна говорити про «помірну» споживчу інфляцію за такого високого промислового тиску? Пояснення, наведене в аналітичній записці, полягає в тому, що річний показник 42,5% не означає рівномірного зростання в усій промисловості: він сконцентрований переважно в енергетиці, тоді як обробний і видобувний сектори демонструють суттєво помірнішу динаміку. Водночас сам факт того, що понад 80% місячного приросту сформовано одним сектором, а енергія присутня в собівартості практично кожного кінцевого товару, робить опережувальний сигнал тривожним. Таким чином, «протиріччя» між двома цифрами є не помилкою статистики, а відображенням структурної різниці індексів і часового лагу передачі цінового тиску від виробників до споживачів.