За даними звіту Інституту вивчення війни (ISW), на який посилається РБК-Україна, друга партія з 16 супутників російської групи «Рассвет», виведена на орбіту 19 липня 2026 року, так і не досягла запланованої робочої висоти. Супутниковий трекер N2YO фіксує, що станом на 31 серпня жоден із апаратів не піднявся на позначку 550 кілометрів, тоді як більшість супутників опинилися на висоті від 300 до 400 кілометрів. Частина апаратів уже втрачає орбіту, а принаймні два, за наявною інформацією, прямують до входу в атмосферу Землі. Для порівняння: з першої партії, запущеної 24 березня 2026 року, на потрібну висоту вийшли 12 із 16 апаратів, і до кінця серпня вони все ще утримувалися на позначці 550 км.

Протирічливі дані

У первинних матеріалах є невідповідність у цифрах цільової орбіти. З одного боку, робоча висота, на яку супутники мають виходити і яку утримує перша партія, вказується як 550 кілометрів. З іншого боку, в тому ж описі другої партії йдеться, що 300–400 км — це «значно нижче запланованих 870 кілометрів». Обидва значення наводяться в межах одного звіту, і жодне з них не підтверджено незалежним публічним заявленням розробника. Таким чином, точний цільовий профіль орбіти для другої партії залишається незрозумілим: або в тексті допущено помилку, або для різних партій/підсистем закладалися різні висоти. До уточнення цим цифрам слід довіряти з обережністю.

Що це означає для військ на фронті

Ключовий наслідок низького положення супутників — скорочення строку їхньої корисної роботи. Чим нижче летить апарат, тим сильніше його гальмує верхня атмосфера, тим швидше витрачаються паливо та ресурси на утримання орбіти. Водночас уже наявна група з 12 працездатних апаратів першої партії становить реальну загрозу: вона забезпечує російським військам до півтора години зв'язку з наземними терміналами двічі на добу над територією України. Навіть у такі короткі вікна зв'язок дозволяє точніше наводити дистанційно керовані безпілотники. Саме втрата доступу до Starlink 1 січня 2026 року, за оцінками аналітиків, підштовхнула Москву до прискореного розгортання власної системи «Рассвет».

Удари по інфраструктурі запуску

Провал другої партії збігся з серією українських ударів по інфраструктурі, від якої залежить запуск апаратів. В ніч на 15 серпня були атаковані об'єкти ракетно-космічного центру «Прогрес», що випускає ракети-носії типу «Союз». 23 серпня Україна здійснила спробу удару по космодрому Плесецьк — за два дні до того, як звідти стартувала ракета «Союз-2.1б» із супутником ГЛОНАСС-К1. Саме з Плесецька Росія запускала обидві партії «Рассвет», тому удари по цьому вузлу загрожує не лише виробництву носіїв, а й самій можливості виводити нові апарати на орбіту.

Амбітні плани та реальні обмеження

Розробник системи — аерокосмічна компанія «Бюро 1440» — заявляла про плани провести ще «десятки» запусків і додати «сотні» нових апаратів. За планом, до кінця 2026 року група мала зрости до 156 апаратів, а до 2030 року — до 292 супутників. Водночас для стабільного цілодобового зв'язку над Україною, за оцінками, потрібно від 200 до 300 працездатних супутників, і досягти цього у стислі строки Москві, ймовірно, не вдалося б. Головна причина — нестача ракет-носіїв на тлі ударів по виробничим і стартовим об'єктам. Вартість проєкту оцінюється приблизно в 6,1 мільярда доларів; за «Бюро 1440» стоять ресурси великого холдингу X Holding і, за повідомленнями, зв'язки зі спецслужбами Росії.

Залежність від імпорту та відсутність власних чипів

Дослідники раніше вказували на критичну залежність проєкту від імпортних компонентів. У 2025 році «Бюро 1440» витратило на іноземні закупівлі майже 68 мільйонів доларів, значна частина поставок ішла з Китаю. Власних радіаційно-стійких мікросхем в Росії так і не з'явилось: оголошені тендери на їх розробку не отримали жодної заявки. Сукупність цих факторів — провал другої партії, удари по носіях і технологічна залежність — свідчить про те, що найближчим часом слід очікувати нових затримок у розгортанні групи «Рассвет».