Розслідування кримінальної справи колишнього керівника Фонду державного майна (ФДМ) Дмитра Сенниченка, за оцінкою політолога Михайла Шнайдера, оголило системні питання, що виходять за межі конкретного обвинувачення: йдеться про витрачання державного бюджету на процес та про можливе існування тіньових центрів впливу, не передбачених жодним чинним законодавчим актом. Про це експерт написав у Facebook, на що звернув увагу РБК-Україна. Шнайдер наголошує, що 30 вересня захист фігуранта Андрія Гмиріна офіційно попросив Державне бюро розслідувань встановити обставини, пов'язані з так званим «адміністративним модулем», згаданим у меморандумі, який міститься в матеріалах справи.

Контекст: деолігархізація 2019–2021 років та роль ФДМ

Для розуміння логіки, яку вибудовує Шнайдер, необхідно повернутися до періоду 2019–2021 років, коли Україна офіційно взяла курс на деолігархізацію. Було ухвалено так званий антиколомойський банківський закон, запроваджено санкції Ради національної безпеки і оборони, готувався закон про олігархів. Фонд держмайна під керівництвом Сенниченка, згідно з його публічними заявами того часу, виконував функцію витіснення олігархічних груп із державних підприємств. Конкретні приклади: у травні 2020 року було змінено пов'язане з Ігорем Коломойським керівництво «Центренерго», а в серпні 2021 року дозвіл на розробку титанового родовища перейшов від Group DF Дмитра Фірташа до державної Об'єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК). Між цими двома подіями, 14 червня 2021 року, датований меморандум, на який посилається захист Гмиріна.

«Адміністративний модуль»: меморандум та гіпотеза про непублічний центр впливу

За словами адвокатів, документ передбачав розподіл майбутніх доходів від контролю над бізнес-процесами Одеського припортового заводу (ОПЗ) та ОГХК: по 33% — Сергію Байраку, родині Сало та так званому «адміністративному модулю», учасники якого досі не встановлені. Захист інтерпретує цю назву як можливе позначення групи осіб, що володіють адміністративними важелями, правоохоронними можливостями та медійним ресурсом, — фактично непублічного центру впливу, співмірного за потенціалом з олігархічними групами. Шнайдер звертає увагу на те, що ані закон про олігархів, ані будь-який інший нормативний акт подібних структур не передбачає, а реєстр олігархів так і не запрацював. «Чи не сформувався на тлі деолігархізації новий центр впливу, який вдарив саме по тих, хто витісняв олігархів із держпідприємств?» — формулює питання експерт. Він також порушує проблему можливого впливу роботи цього «модуля» на формування доказової бази у справі Сенниченка: записи розмов, зустрічі, зібрані відомості про людей, передані слідству матеріали — хто і як їх формував, залишається відкритим.

Байрак і «Глобус»: передісторія конфлікту

Окремо Шнайдер нагадує про конфлікт навколо київського торговельного центру «Глобус» у 2008–2013 роках, у якому фігурував Сергій Байрак. Британський власник ТРЦ у той період називав події рейдерським захопленням і заявляв про причетність чиновників. «І тоді, і зараз імен немає», — констатує експерт, запитуючи про те, які інвестори прийдуть у країну, де, за його словами, заявами та «правильними» провадженнями можна роками чинити тиск на конкретну людину чи групу осіб.

Провал аукціону щодо ОПЗ та вартість розслідування

На тлі цих дискусій 19 жовтня 2026 року не відбувся аукціон з продажу 99,57% акцій ОПЗ зі стартовою ціною понад 4,3 млрд грн: на торги не зареєструвався жоден потенційний покупець. Цей факт, за оцінкою Шнайдера, додатково посилює запитання до економічної логіки всього процесу. Окрема лінія — вартість самого розслідування. За оцінкою адвоката Андрія Циганкова, державний ресурс, залучений у справі, становить 241,7 млн грн за базовим сценарієм і може досягти 433 млн грн за верхньою межею, без урахування експертиз, перекладів та міжнародної правової допомоги. Захист при цьому стверджує, що бюджетних коштів у предметі спору немає, оскільки справа стосується ціни договорів із державним підприємством. За даними захисту, з липня 2019 по осінь 2021 року компанія АГТ, що працювала з ОПЗ за договором давальницької переробки, сплатила заводу близько 4,5 млрд грн власних коштів — суму, співмірну зі стартовою ціною самого заводу, — при цьому ОПЗ досі винен компанії близько 200 млн грн за технологічний газ. «Держава роками витрачає ресурси на процес. Чи не оплачує вона зведення чиїсь приватних рахунків?» — резюмує Шнайдер.

Позиція обвинувачення та поточний статус справи

Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура звинувачують колишнього очільника ФДМ Дмитра Сенниченка та інших фігурантів у заволодінні коштами ОПЗ та ОГХК, а також у легалізації незаконно одержаних доходів. За даними реєстру судових справ, збиток державним підприємствам, за версією обвинувачення, перевищує 700 млн грн, а сума коштів, що підлягають легалізації, становить понад 10 млрд грн. Наразі справа перебуває на стадії підготовчого провадження у Вищому антикорупційному суді. Захист заперечує наявність складу злочину та ставиться під сумнів обставини формування доказової бази обвинувачення.