Дослідники Стенфордського університету* виявили механізм, який може кардинально змінити підходи до відновлення кораллових рифів після знебарвлення. В експерименті, результати якого опубліковані в журналі Science Advances, вчені показали, що здоровий корал за безпосереднього фізичного контакту з знебарвленим фрагментом передає йому симбіотичні водорості сімейства Symbiodiniaceae — ті самі організми, втрата яких і є причиною знебарвлення. Однотижневого зіткнення виявилося достатньо, щоб пошкоджені фрагменти отримали запас симбіонтів і продовжили відновлення вже без допомоги донора. Усі п'ять фрагментів, що контактували, повністю відновили стан поліпів, причому один із них досяг цього результату всього за чотири тижні.

Як влаштований «місток» для передачі симбіонтів

Ключовою умовою процесу є фізичне зіткнення тканин фрагментів одного генотипу. Під час контакту їхні мезентеральні мембрани зростаються, утворюючи тонкі перемички — так звані мезентеральні нитки (mesenterial filaments), які на мікрофотографіях експерименту виглядають як напівпрозорі волокнисті структури між двома колоніями. Саме через ці містки симбіонти переходять із тканин здорового коралу в тканини знебарвленого, а потім поширюються його поліпами. Масова передача водоростей починалася через 36–60 годин після встановлення контакту, що вказує на активний, а не пасивний процес перенесення.

Експеримент: контакт вирішує все

Принципове значення має те, що без безпосереднього зіткнення відновлення не відбувалося. У контрольній групі, де між фрагментами здорового та знебарвленого коралу залишали зазор лише 5–7 міліметрів, до дев'ятого тижня експерименту два з п'яти коралів загинули, а решта виявилися вкритими нитчастими водоростями щонайменше на 87% поверхні. Контактна група, навпаки, продемонструвала повне відновлення. Динаміка приросту тканини (coral overgrowth) у контактній групі наростала експоненційно: до п'ятого тижня площа відновлення перевищувала 60%, а до сьомого — наближалася до 100%.

Донорська модель: коралам не потрібно залишатися разом

Ще значущий результат: коралам не потрібно залишатися з'єднаними до повного відновлення. Після тижня контакту вчені роз'єднували фрагменти, проте пошкоджені корали продовжували самостійно нарощувати популяцію симбіонтів у своїх тканинах. Це означає, що здорова колонія може виступати в ролі своєрідного донора, що запускає автономне відновлення сусідньої. В експерименті з фрагментами різного генотипу (позначеними в роботі як R та G) було зафіксовано, що у разі незбігу генетичного походження замість зростання тканин виникала агресивна реакція — здоровий фрагмент захоплював і переростав ослаблений, що підтверджує сувору генотипову специфічність механізму.

Обмеження та перспективи

Автори дослідження наголошують на низці важливих обмежень. Експерименти проводилися з одним видом — Pocillopora damicornis — у контрольованих акваріумних умовах, тому поки що неможливо передбачити, чи вдасться відтворити підхід для інших видів коралів і тим більше для відновлення природних рифів у природних умовах. Механізм спрацював виключно між фрагментами одного генотипу, що звужує коло потенційних «донорно-реципієнтних» пар. Проте автори припускають, що в перспективі цей механізм можна використовувати для цілеспрямованої передачі термостійких симбіонтів, що дозволить не просто відновити знебарвлені колонії, а й підвищити їх стійкість до майбутніх теплових стресів. Такий варіант, однак, ще належить перевірити в додаткових експериментах.

Робота демонструє, що корали здатні знаходити нових симбіонтів або отримувати їх від здорових родичів через прямий тканинний контакт — шлях, який раніше не був задокументований у такому масштабі. Для науки про відновлення рифів це відкриває напрямок, у якому розуміння міжорганізмових механізмів симбіозу може бути трансформоване в практичні інструменти збереження морських екосистем.

* Діяльність організації «Leland Stanford Junior University (Stanford University, «Університет ім. Леланда Стенфорда-молодшого», «Стенфордський університет»), США» визнана небажаною на території РФ.