Висока вартість електроенергії стала одним із ключових факторів, що підриває конкурентоспроможність української металургії на міжнародному ринку. З початку масованих обстрілів енергосистеми восени 2022 року ціни для промислових споживачів, насамперед для енергоємної металургійної галузі, помітно зросли і нерідко перевищують вартість енергії в європейських країнах. Саме тому в фокусі опинилися нові механізми — довгострокові контракти, які мали зафіксувати ціну на тривалий період і дати промисловості передбачувані умови.

Ціновий розрив із Європою

За даними державної аналітичної компанії «Укрпромвнешекспертиза», у січні–вересні 2025 року середня ціна на електроенергію на ринку «на добу вперед» (РДВ, базовий бенчмарк) в Україні становила 106 євро за мегават-годину. За той самий період у Франції показник був на рівні 61 євро, у Чехії — 94 євро, в Німеччині — 80 євро/МВт·год, зазначає заступник директора з питань розвитку компанії Сергій Поважнюк. Аналогічна картина спостерігалася і в сегменті двосторонніх договорів: за дев'ять місяців минулого року середня ціна контрактів на тижні–місяці вперед в Україні трималася близько 106 євро/МВт·год, тоді як у Франції — 65 євро, в Німеччині — 77 євро.

Динаміка 2026 року

У травні 2026 року середньозважена ціна на РДВ в Україні становила 101 євро/МВт·год — вища, ніж у Словаччині, Німеччині, Франції та Іспанії, свідчать дані аналітичного центру GMK Center, на які посилається «Український союз промисловців і підприємців». При цьому в липні–серпні середня ціна базового навантаження на РДВ в сусідніх європейських країнах тимчасово перевищила український індикатор — на тлі аномально високої температури та низького рівня води в річці Дунай. Водночас для кінцевих споживачів, особливо металургійних комбінатів, вартість енергоресурсу в Україні залишається досить високою. За даними держкомпанії «Оператор ринку», за перші десять днів серпня 2026 року середня ціна на електроенергію базового навантаження на РДН України перевищувала 140 євро за МВт·год.

Енергія у собівартості

Витрати на електроенергію займають вагомий частку в структурі собівартості металургійної продукції. За словами аналітика GMK Center, кандидата економічних наук Андрія Глущенка, у ціні залізорудного концентрату енергетична складова досягає 50–60%, у залізорудних окатишах — 30–35%, а для сталі, виплавленої в електродугових печах, — 10–15%. Істотно зросла частка енергії і в собівартості феросплавів — сплавів заліза з іншими елементами, що додаються для надання металу потрібних властивостей. Як пояснює виконавчий директор «Української асоціації виробників феросплавів та іншої електрометалургійної продукції» Сергій Кудрявцев, енергетична складова для феросплавів зросла з 22–27% у 2021 році до 35–40% на сьогодні.

Перевага Китаю

Витрачаючи більше коштів на електроенергію для отримання однієї тонни сталі, українська металургія посідає найгірші позиції порівняно з європейськими виробниками та іншими постачальниками на ринок ЄС, такими як Китай і Туреччина. Уряд КНР повністю звільнив від податків електроенергію, що постачається підприємствам кольорової металургії, і частково зняв податкове тягаро на енергію для потреб чорної металургії. В результаті в деяких провінціях Китаю ціна для підприємств може опускатися до 30 євро за МВт·год, коментує Сергій Поважнюк. Крім того, до 2024 року Китай активно закуповував у Росії вихідну сировину — сляби (великі сталеві плити) — зі значною знижкою, що досягала 20% від ринкової вартості.

Що далі

На цьому тлі ключовим питанням стає забезпечення промисловості доступом до електроенергії на тривалий період і за прийнятною ціною. Нові довгострокові договори та аукціони з їх укладення розглядаються як інструмент фіксації вартості, однак, за оцінкою учасників ринку, переважними покупцями на таких торгах стали трейдери, а не самі промислові споживачі. Це поглиблює проблему: металургія змушена закладати в собівартість високі та волатильні ціни на енергію, що безпосередньо знижує її експортний потенціал.