«Масштабне накопичення продовольства створює додаткові ризики»: міністр МінАгро України пояснив, чому країні не потрібні державні запаси їжі

Міністр аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький в інтерв'ю РБК-Україна заявив, що країні не потрібне створення масштабних державних запасів продуктів харчування. За його словами, досвід воєнного періоду з урахуванням реальних виробничих можливостей України переконливо показав: потреби в централізованих резервах продовольства немає. Аграрне виробництво в країні розпорошено практично по всіх регіонах, що виключає загрозу системного голоду та робить логістику, а не обсяги виробництва, ключовим викликом для ринку.

Чому держрезерв не працює: уроки минулого та економіка зберігання

Висоцький нагадав, що в Україні раніше діяла система державного резерву продовольства, однак вона не продемонструвала належної ефективності. Міністр вказав на конкретні економічні витрати такого підходу: резерви потребують додаткових витрат на зберігання, а продукцію необхідно постійно оновлювати, якщо запаси довго не використовуються. Це означає, що попередні партії доводиться реалізовувати, що створює додатковий тиск на ринок і бюджет. За оцінкою міністра, створення продовольчих запасів могло б обґрунтуватися лише в одному сценарії — якби Україна залежала від імпорту однієї з основних категорій продуктів, що теоретично могло б призвести до ризиків перебоїв з постачанням або фізичної нестачі певної продукції. Однак при поточній структурі вітчизняного сільського господарства такий сценарій неактуальний.

Конкуренція сотень виробників як природний ціновий регулятор

Відповідаючи на питання про необхідність великого державного оператора на продовольчому ринку — за аналогією з держкомпанією на паливному ринку, — Висоцький провів чітке порівняння. На паливному ринку України працює порядка десятка великих національних операторів, тоді як виробників продуктів харчування в країні — сотні. Така кількість учасників, на думку міністра, значно ускладнює можливість картельного змову: якщо один із виробників встановлює завищену ціну, конкуренти здатні запропонувати нижчу і забрати частину його ринку. Саме тому при нинішній структурі продовольчого ринку, за висновком МінАгро, немає потреби ні в додатковому регулюванні, ні в створенні великого державного оператора.

Десятипроцентна націнка: «суспільний договір» з ринком

Замість адміністративного тиску на ціни в умовах воєнного стану в Україні діє обмеження торговельної націнки на окремі соціально значущі товари на рівні 10%. За дотриманням цієї норми має стежити Держпродспоживслужба. Висоцький уточнив, що обмеження поширюється на вичерпний і невеликий перелік продуктів, до якого входять рослинна олія, яйця категорії С1, пшеничне борошно, курячина та батон. Мета механізму — не допустити необґрунтовано високу націнку саме на соціально значущі позиції. За даними міністра, масштабних зловживань цінами на даний момент не зафіксовано: у 99% випадків торговельні мережі дотримуються встановленої норми. «Цей інструмент скоріше є сигналом для ринку. Такий суспільний договір працює: держава визначила рамку, і учасники ринку її дотримуються», — підсумував Висоцький.

Логістика — головний виклик, а не дефіцит виробництва

Окремо РБК-Україна відзначило, що в Україні немає дефіциту продуктів харчування — обсяги виробництва достатні для задоволення потреб споживачів. Основним викликом для продовольчого ринку в поточних умовах залишається логістика. Традиційна модель, за якою продукція рухалася за схемою «виробник — великий склад — точка реалізації», у багатьох випадках була порушена або стала недоступною. Це підтверджує тезу міністра про те, що розпорошене по країні виробництво продуктів харчування дозволяє не говорити про загрозу голоду, але вимагає гнучкої адаптації ланцюгів постачання.

Протирічливі дані

У наданих джерелах суттєвих протиріч у цифрах чи датах не виявлено. Водночас варто відзначити методологічну застереження: міністр посилається на «досвід воєнного часу» як на доказову базу неефективності держрезерву, водночас не наводить конкретних кількісних показників — обсягів списаної продукції, сум витрат на зберігання або частки резерву, реалізованого зі втратою якості. Оцінка «99% дотримання націнки» також дана без вказівки періоду спостереження та методології підрахунку, що залишає простір для альтернативної інтерпретації з боку незалежних моніторингових організацій.