Український оборонно-промисловий комплекс, за оцінками учасників галузі та даних спецпроєкту РБК-Україна «Власна зброя — щит незалежності. Як Україна перебудувала оборонну індустрію», створив виробничі потужності, які суттєво перевищують обсяг доступного фінансування. Внаслідок цього значна частина потенціалу галузі залишається незабезпеченою: заводи здатні випускати продукцію, на яку держава не може або не встигає сформувати замовлення. Йдеться не про дефіцит виробництва, а про розрив між фізичними можливостями промисловості та фінансовими можливостями держави.

Масштаб виробничого потенціалу

Наприкінці 2025 року виробничі можливості українського ОПК оцінювалися приблизно в 35 млрд доларів на рік. При цьому доступне фінансування, за даними того ж огляду, покривало не більше третини цього потенціалу. До кінця 2026 року, згідно з прогнозами, можливості галузі можуть зрости до 60 млрд доларів на рік, з яких понад 35 мільярдів припадатиме на виробництво далекобійної зброї. Ці цифри відображають накопичений за час війни промисловий заклад: нові лінії, перепрофільовані потужності та освоені технології.

Фінансовий розрив як ключова проблема

Центральна проблема, яку фіксує спецпроєкт, полягає не в відсутності виробничих можливостей, а в тому, що держава не в змозі повністю завантажити створені потужності. Реалізація заявленого потенціалу потребує коштів на сировину, комплектуючі, логістику та оплату праці, а також на формування стабільного державного замовлення. Без такого фінансування частина заводів працює порожнім або на мінімальному завантаженні, що знижує віддачу від уже вкладених у перебудову індустрії ресурсів.

Дрони: рекордні потужності без відповідних замовлень

Особливо помітний дисбаланс спостерігається в сегменті безпілотників. Українські підприємства, за оцінкою галузі, здатні виробляти до 8 млн дронів на рік, однак державних замовлень на весь цей обсяг не існує. Це означає, що навіть у найшвидше зростаючому сегменті ОПК фізична стеля виробництва спирається не на технології, а на обсяг фінансування та планування закупівель. При цьому частка вітчизняного виробництва в централізованих закупівлях уже висока: 76% озброєнь, які держава централізовано закуповувала наприкінці 2025 року, припадало на українських виробників.

Ризик деградації компетенцій

Голова Національної асоціації оборонної промисловості України (НАОП) Сергій Пашинський наголошує, що неповне завантаження виробництв створює ризик втрати створених під час війни компетенцій. «Потужності підприємств завантажені на невеликий відсоток від можливого, і якщо їх не завантажувати, вони деградуватимуть», — зазначає він. За оцінкою НАОП, додаткове фінансування та стабільне державне замовлення дозволили б українським виробникам повніше використовувати вже створені потужності та зберегти накопичений технологічний і кадровий заклад.

Що це означає для галузі

Висновок огляду зводиться до того, що українська оборонна промисловість перейшла від задачі «навчитися виробляти» до задачі «завантажити вироблене». Подальший зростання потенціалу — аж до позначки в 60 млрд доларів на рік до кінця 2026 року — матиме сенс лише за умови, що держава зможе синхронізувати обсяги фінансування та замовлень із реальними можливостями заводів. В іншому випадку частина створеного в воєнний час промислового закладу ризикує деградувати через неповне завантаження.