Станом на середину жовтня 2026 року українська економіка демонструє небезпечну структурну розбіжність: споживання, яке підживлюється імпортом та міжнародною допомогою, продовжує зростати, тоді як промислове виробництво залишається у фазі стиснення. В ексклюзивній колонці для РБК-Україна колишній голова Ради Національного банку Богдан Данилишин розбирає, який сценарій бюджетної та інвестиційної політики здатний зберегти виробничий базис країни й закласти основу для післявоєнного відновлення. За його оцінкою, без термінового об'єднання бюджетних ресурсів, банківського капіталу та міжнародної підтримки Україна ризикує втратити саме той шар економіки, який забезпечує довгострокове заробляння валюти та зайнятість.
Виробництво проти споживання: цифри, які не сходяться
Макроекономічний огляд, що спирається на дані Мінекономіки, фіксує зниження валового накопичення основного капіталу в першому півріччі 2026 року на 0,3%. Одночасно роздрібна торгівля та споживчий попит створюють додану вартість і підтримують зайнятість, проте вони не замінюють інвестицій у виробничі потужності. Коли внутрішня пропозиція обмежена, частина додаткового попиту задовольняється імпортом. Оперативні митні дані за дев'ять місяців підтверджують цю динаміку: імпорт товарів зріс на 26,9%, експорт зменшився на 0,1%, а товарний дефіцит досяг 46,3 млрд доларів. Данилишин наголошує, що не весь цей імпорт є споживчим — обладнання, енергоносії та оборонні компоненти підтримують виживання країни, але проблема полягає у недостатній здатності заробляти валюту власним виробництвом.
Ціна втраченого часу: 78,9% від довоєнного рівня
Накопичені втрати роблять повільне зростання особливо небезпечним. Якщо послідовно застосувати річні зміни ВВП за 2022–2025 роки, сукупний обсяг економіки становить приблизно 78,9% від рівня 2021 року. За незмінного темпу зростання у 2% щороку повернення до довонімної бази зайняло б близько дванадцяти років, за 4% — близько шести. Автор колонки застерігає, що це умовний розрахунок без урахування нових руйнувань і він не є прогнозом, проте він наочно показує ціну втрати часу. Крім того, повернення до довоєнного обсягу ще не означало б подолання відставання від європейських сусідів, що робить завдання відновлення масштабнішим, ніж просто повернення до 2021 року.
Енергетичний пріоритет: кожна гривня — у годинах роботи
Першопричиною виснаження економіки залишається російська агресія, і жодна процентна ставка не компенсує знищену електростанцію, втрати кадрів чи удар по логістиці. Проте економічна політика визначає, чи зможе підприємство пережить ці втрати й відновитися. За спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Єврокомісії та ООН (RDNA5), потреби відновлення на кінець 2025 року становили майже 588 млрд доларів на десять років, з яких лише для енергетики — близько 91 млрд доларів. Данилишин нагадує, що ці суми характеризують масштаб потреб, а не вже виділене фінансування, і не охоплюють руйнувань 2026 року; з урахуванням останніх місяців потреби можуть зрости втричі. У таких умовах головним інвестиційним критерієм стає питання: скільки годин безперебійної роботи підприємств, лікарень та комунальних систем забезпечує кожна витрачена гривня. Відновлення має поєднувати великі енергетичні об'єкти з розподіленою генерацією, накопичувачами, когенерацією, резервними мережами та заходами енергоефективності, причому конкретне рішення має відповідати місцевому навантаженню, доступності палива та можливостям обслуговування.
Банківський капітал уже в грі: 68,7 млрд гривень на енергетику
Починати відновлення енергосистеми не потрібно з нуля. За повідомленням НБУ, на кінець вересня 2026 року банки вже розпочали фінансування енергетичних проєктів бізнесу та населення загалом на 68,7 млрд гривень. При цьому автор зазначає, що ця сума не тождественна вартості вже введених потужностей. Саме тому урядовим і місцевим адміністраціям необхідно забезпечити перевірені терміни приєднання до мереж, джерела палива, відповідальних операторів та фінансування ремонту. Відновлення пропозиції енергії, за оцінкою Данилишина, має й антиінфляційний ефект, оскільки знижує витрати підприємств і обмежує зростання цін на кінцеву продукцію.
Пакет на 50 млрд гривень: енергостійкість, гарантії та кадри
Як конкретну пропозицію Данилишин формулює пакет заходів на 50 млрд гривень, спрямований на три напрями: підвищення енергостійкості підприємств, розширення гарантій воєнних ризиків та підготовку кадрів для промисловості. Паралельно необхідне розширення механізмів «довгих грошей» — кредитної підтримки за участю міжнародних донорів та страхування воєнних ризиків. Без такого інструменту промислове відновлення залишається залежним від короткострокового фінансування, яке не покриває горизонт окупності великих виробничих проєктів. Поєднання бюджетних ресурсів, банківського капіталу та міжнародної підтримки, за задумом автора, має перетворити поточну розбіжність між споживанням і виробництвом на керований перехід до стійкого зростання, а не на хронічну залежність від імпорту.
