Сьогодні український бизнес дедалі частіше стикається з парадоксальною ситуацією: компанія, яка зберегла власність і центр прийняття рішень в Україні, опиняється в менш вигідному становищі, ніж її конкурент з іноземною холдинговою структурою. Національний банк обґрунтовано захищає валютний ринок в умовах повномасштабної війни, проте чинна система обмежень, введена постановленням правління НБУ №18 від 24 лютого 2022 року, за чотири з половиною роки перетворилася на складну конструкцію з десятків винятків, різних дат відліку, спеціальних лімітів та індивідуальних дозволів. Внаслідок цього резидент, який має власну валютну виручку від експорту, не може направити навіть 300 тисяч євро на відкриття складу або сервісного центру в Польщі, Німеччині чи Румунії, тоді як компанія з іноземним холдингом робить це через механізм репатріації дивідендів.

Два сценарії, одна мета — різні можливості

Уявімо українського виробника, який експортує продукцію до Європейського Союзу, отримує валютну виручку, сплачує податки та забезпечує робочі місця в Україні. Для розширення експорту йому необхідно відкрити в ЄС склад, сервісний центр або торговельну компанію. Гроші в підприємства є — власна валютна виручка, а не валюта, яку потрібно купувати на міждержавному... тобто на міждержавному... (перевірка) — власна валютна виручка, а не валюта, яку потрібно купувати на міждержавному ринку. Однак здійснити таку інвестицію за загальним правилом воно не може. Тепер уявімо іншу компанію з аналогічним виробництвом в Україні, але її власником є холдинг, зареєстрований в одній з іноземних юрисдикцій. Українська компанія може виплатити холдингу дивіденди в межах дозволеного ліміту, після чого іноземний холдинг фінансує створення складу або торговельної мережі в ЄС. Економічна мета в обох випадках однакова — розширення збуту української продукції, — проте регуляторні можливості принципово різняться.

Еволюція обмежень: від антикризового кроку до багаторівневої системи

Постановлення №18 від 24 лютого 2022 року було необхідним антикризовим рішенням: на початку повномасштабної війни потрібно було зупинити непродуктивний відтік капіталу, захистити резерви та забезпечити роботу банківської системи. Питання не в самому існуванні валютних обмежень — в умовах війни вони залишаються необхідними, — а в тому, як розвивалася система. Національний банк поступово дозволив оплачувати імпорт робіт і послуг, репатріювати дивіденди за 2023–2025 роки в межах загального ліміту 1 млн євро на місяць, проводити окремі операції в рамках «інвестиційного», «запозичувального» та «донатного» лімітів. «Інвестиційний» ліміт прив'язаний до коштів, залучених із-за кордону до статутного капіталу української компанії з травня 2025 року. «Донатний» — до коштів, переказаних на спеціальний рахунок НБУ для підтримки Збройних Сил України.

Зміни серпня 2026 року: крок уперед, але не рішення

З 11 серпня 2026 року НБУ додатково дозволив формувати ліміт за рахунок прямих благодійних внесків українських компаній на користь військових частин ЗСУ та Національної гвардії. Компанії також отримали можливість передавати «інвестиційний» та «додатковий» ліміти пов'язаним юридичним особам в межах однієї бізнес-групи. Ці рішення загалом позитивні, проте вони не усуняють головне суперечність: новий іноземний капітал відкриває українській компанії додаткові можливості для трансграничних платежів, іноземний кредит створює відповідний ліміт, а благодійний внесок може стати основою здійснення певних валютних операцій. При цьому чинний режим не дає українській компанії можливості здійснити за рахунок власної валютної виручки продуктивну інвестицію за кордон — навіть якщо така інвестиція безпосередньо необхідна для збільшення українського експорту.

Позиція регулятора: третій етап лібералізації

Національний банк прямо зазначив, що перелік операцій, доступних в рамках механізмів стимулюючої валютної лібералізації після серпневих змін, не розширюється. Інвестиції резидентів за кордон у стратегії регулятора залишаються серед заходів третього етапу лібералізації. Таким чином, НБУ фактично підтверджує, що в найближчій перспективі українська компанія не зможе направити власну валютну виручку на закордонну експансію. Регулятор може заперечувати, що іноземний інвестор та український резидент перебувають у різних економічних умовах, посилаючись на те, що репатріація дивідендів іноземному власнику пов'язана з попереднім або майбутнім надходженням іноземного капіталу. Проте з точки зору конкурентного середовища на ринку ЄС результат для кінцевого споживача та для експорту української продукції ідентичний.

Суперечливі дані

Існує принципова розбіжність у оцінках між регулятором і бізнес-середовищем. НБУ наголошує, що валютні обмеження в умовах війни залишаються необхідними для захисту резервів і стабільності банківської системи, і що лібералізація відбувається поетапно — інвестиції резидентів за кордон віднесено до третього етапу. З іншого боку, представники бізнесу та аналітики вказують, що за чотири з половиною роки система обмежень сформувала перекіс: іноземний капітал та іноземні холдинги отримують доступ до трансграничних операцій, тоді як резидент із власною валютною виручкою позбавлений такого доступу. За даними, наведеними в аналітичних матеріалах, чинний режим стимулює офшоризацію корпоративних структур, оскільки компаніям вигідніше переносити центр власності в іноземну юрисдикцію заради доступу до валютних операцій. НБУ, у свою чергу, не підтверджує, що обмеження є прямим стимулом до офшоризації, і наполягає на тому, що кожен етап лібералізації потребує оцінки ризиків для валютного ринку.

Можливе рішення: контрольовані ліміт експансії

Виходом із склалася ситуації, на думку експертів, є не повне відкриття руху капіталу, а запровадження контрольованого ліміту міжнародної експансії українського бізнесу. Такий механізм дозволив би резиденту направляти певну частку власної валютної виручки на створення закордонних структур, безпосередньо пов'язаних зі збільшенням експорту з України, без загрози для валютних резервів. Це зберегло б баланс між захистом ринку в умовах війни та створенням рівних конкурентних умов для компаній з різною корпоративною структурою.