Українська металургійна галузь опинилася перед лицем безпрецедентної кризи за всю свою новітню історію. За заявами представників Групи "Метінвест", у вересні 2026 року в країні було зафіксовано тиждень, коли українська металургія вперше за останні 100 років не змогла виплавити жодної тонни сталі. Ця ситуація стала прямим наслідком систематичних та руйнівних ударів з боку Російської Федерації по ключових промислових об'єктах країни.
Масштаб руйнувань та колосальні збитки
Як зазначив керівник офісу генерального директора Групи "Метінвест" Олександр Водовіз під час "Форуму економічної стійкості" від Forbes Ukraine, інфраструктура галузі зазнала катастрофічних втрат. За його словами, розбиті абсолютно всі профільні заводи, на багатьох підприємствах зафіксовано по кілька влучань ракет і дронів, що призвело до людських жертв та повної зупинки виробничих процесів. Як приклад наводяться показники "Запоріжсталі": запуск лише однієї доменної печі після ліквідації наслідків обстрілів вимагає не менше 50 млн доларів, тоді як вартість будівництва або повної заміни самого агрегату оцінюється приблизно в 500 млн доларів. Сумарні потреби всієї галузі у відновленні вимірюються мільярдами доларів.
Неефективність наявних держпрограм
Існуючі державні інструменти підтримки великого бізнесу визнано неадекватними наявним масштабам руйнувань. Більшість діючих програм орієнтовані переважно на малий та середній бізнес, пропонуючи вкрай обмежені обсяги фінансування. Наприклад, програма "Точка опори", що частково компенсує витрати на зарплати під час вимушеного простою, має загальнонаціональний бюджет лише в 1 млрд гривень, що є занадто малою сумою для великих промислових роботодавців. Керівництво "Метінвесту" наголошує, що компанія не вимагає прямих дотацій чи безповоротних грантів, проте наполягає на створенні рівних умов, перегляді експортних квот та зниженні регуляторного тиску з боку держави.
Фактори відновлення виробництва та зовнішні виклики
Відновлення повноцінної роботи металургійних комбінатів наразі впирається у три ключові фактори, серед яких критичне значення мають зовнішньоторговельні обмеження. Додатковий негативний тиск на українських експортерів чинять європейський механізм вуглецевого регулювання імпорту (CBAM) та жорстко скорочені квоти на постачання вітчизняної сталі до Європейського Союзу. Водночас позитивно оцінюється запуск державних механізмів страхування воєнних ризиків, здатних знизити витрати на логістику. Проте ключовим запитом індустрії залишається розробка цільової урядової стратегії для важкої промисловості, яка б враховувала реалії воєнного часу та необхідність збереження промислового потенціалу України.
