Українська промисловість сьогодні функціонує в умовах безпрецедентних викликів, які неможливо закласти в жодну класичну бізнес-модель. Підприємства гірничо-металургійного комплексу потерпають від прямих ракетних ударів, постійного зростання тарифів на електроенергію та вантажні залізничні перевезення, а також від зовнішніх обмежень, включаючи європейські квоти та механізм вуглецевого регулювання CBAM. У таких реаліях для збереження стратегічних виробництв необхідні масштабні механізми державної підтримки, які відповідатимуть реальним масштабам великого бізнесу.
Фактор безпеки та загроза кадровому потенціалу
Як заявив керівник управління зовнішніх проєктів офісу генерального директора Групи "Метінвест" Сергій Скорбун під час виступу на форумі United by Mining у Києві, головною умовою виживання підприємств залишається фізична безпека та хоча б мінімальна прогнозованість роботи. За його словами, бізнес був готовий до ринкових ризиків, таких як подорожчання сировини чи падіння цін на метал на світових ринках, проте ніхто не міг передбачити загрозу повного знищення ключових виробничих активів у результаті прямих влучань ракет.
Окремою критичною проблемою залишається збереження трудових колективів. Незважаючи на колосальні збитки, підприємства намагаються утримувати висококваліфікованих фахівців, оскільки відновити кадровий потенціал після масового відтоку буде практично неможливо. На одній лише зупиненій через постійні російські обстріли "Запоріжсталі" працюють близько 8 тисяч людей, включаючи сталеварів, ливарників, прокатників та машиністів. Відхід цих людей стане катастрофою для всієї регіональної економіки.
Невідповідність програм допомоги та тарифний тиск монополій
На думку представника "Метінвесту", чинні державні програми підтримки катастрофічно не відповідають масштабам руйнувань. Як наочний приклад Скорбун навів ліміт державної програми покриття збитків, що становить близько 10 мільйонів доларів на компанію, тоді як вартість будівництва або відновлення однієї доменної печі обчислюється 100–150 мільйонами доларів. Обмеження допомоги символічними сумами фактично означає сигнал про те, що великому промисловому бізнесу більше немає місця в українській економіці.
Додаткове навантаження створюють тарифи природних монополій. Через загальне падіння обсягів виробництва та логістики фіксовані витрати таких гігантів, як "Укренерго" та "Укрзалізниця", перекладаються на плечі працюючих заводів. У результаті українські тарифи на електроенергію та перевезення вже перевищили аналогічні показники в Польщі та Словаччині, роблячи ведення бізнесу в країні економічно недоцільним і відлякуючи потенційних інвесторів.
