Повний цикл виробництва зенітно-ракетних комплексів Patriot на території України в короткостроковій перспективі виглядає малоймовірним. Експерти зазначають, що для реалізації амбітних планів необхідний поетапний сценарій з поступовим поглибленням локалізації процесів.

Про це заявив виконавчий директор Української ради збройовиків Ігор Федирко в коментарі РБК-Україна, обговорюючи перспективи реалізації обіцянки президента США Дональда Трампа дозволити Києву збірку системи ППО.

Технічна складність системи

За словами Федирка, комплекс Patriot — це не просто ракета, а сукупність численних високотехнологічних елементів. Система включає потужні радари, пункти управління, пускові установки, засоби зв'язку, складне програмне забезпечення та кілька типів ракет-перехоплювачів.

Створення такої системи з нуля вимагало б від України доступу до надкритичних технологій та проходження сертифікації десятків виробничих ліній. Саме тому на початковому етапі йдеться про більш реалістичний план, який передбачає поступове впровадження.

Проблема ліцензування та ланцюгів постачання

Однією з ключових перешкод є розділення виробничих ланцюжків. Ракети сімейства PAC-2 (виробник Raytheon) та PAC-3 (продукт Lockheed Martin) мають зовсім різних постачальників та технології. Отримання ліцензії на виробництво одного типу ракет не дає автоматичного права на збірку іншого.

Отже, на старті йтиметься лише про один конкретний тип перехоплювача, що суттєво звужує масштаб початкового проекту.

Реалістичні терміни та бюрократія

Політичне рішення про видачу ліцензії — це лише перший крок. За ним слідує складний процес: укладання міжурядових угод, проведення аудитів заводів, підготовка обладнання та навчання персоналу. Навіть за максимально сприятливих умов терміни освоєння процесів будуть значними.

Для порівняння експерт навів приклад Німеччини. Рішення про розширення виробництва ракет GEM-T у цій країні було оформлено у 2024 році. Будівництво підприємства зайняло близько двох років, а перші поставки заплановані на кінець 2026 — початок 2027 року. При цьому Німеччина десятиліттями працює з даними системами.

«Тому не варто очікувати, що ліцензія дозволить Україні миттєво отримати довгострокову здатність, якої немає навіть у багатьох країн НАТО», — підкреслив Федирко.

Ризики та безпека виробництва

Ігор Федирко також звернув увагу на вразливість майбутнього виробництва. Воно стане одним із пріоритетних цілей для атак зі сторони Росії. Однак, на думку експерта, українська оборонна промисловість вже має значний досвід роботи в умовах постійних ракетних ударів і знає, як захищати критичні об'єкти.