Спроби представників ломозаготівельної галузі домогтися скасування нульової квоти на експорт металобрухту суперечать державним економічним інтересам України. В умовах триваючої війни, кадрового голоду та руйнування інфраструктури сталеливарна промисловість країни працює на межі можливостей, а зняття заборони на вивезення стратегічної сировини може остаточно підірвати її відновлення.

Стан української металургії в умовах війни

Сталеливарний сектор України функціонує в безпрецедентно важких умовах. На тлі блокади морських портів російськими військовими, регулярних перебоїв з енергопостачанням та фізичного знищення виробничих потужностей внаслідок ракетних обстрілів ломозаготівельники наполягають на знятті урядової заборони. Головним аргументом прихильників вивезення сировини стає твердження про те, що в Україні нібито більше нікому купувати лом через тимчасове призупинення роботи низки агрегатів на великих комбінатах.

Однак аналітики GMK Center спростовують ці заяви, вказуючи на стабільну роботу підприємств ливарної галузі. Згідно зі статистикою об'єднання «Укрметалургпром», у вересні 2026 року в країні було вироблено 131 тис. тонн рідкої сталі, що підтверджує наявність внутрішнього попиту. Крім того, обсяги заготівлі лому суттєво скорочуються через військовий форс-мажор, а сезонне погіршення погоди в осінньо-зимовий період та посилення мобілізації ще більше посилять дефіцит сировини.

Схеми експорту через ЄС та фінансові втрати бюджету

Особливу увагу експерти звертають на те, що аргументи про вигідність постачання сировини на європейський ринок мають маніпулятивний характер. До введення нульової квоти український металобрухт безперешкодно направлявся до Польщі, звідки переоформлювався і йшов до кінцевих споживачів у Туреччину. Така схема дозволяла трейдерам обходити сплату експортного мита у розмірі 180 євро за тонну при прямих поставках до турецьких портів завдяки преференціям у торговельній угоді з Євросоюзом.

Фінансова різниця між експортом сировини та готової продукції є колосальною для державного бюджету. Поставки за кордон необробленого брухту приносять до скарбниці лише 50–100 гривень з тонни, тоді як експорт готової сталі, виплавленої всередині країни, забезпечує від 13 000 до 15 000 гривен з тонни. Подібна диспропорція робить сировинний вивіз економічно невигідним для держави, яка потребує максимальної підтримки бюджетоутворюючих галузей.

Міжнародний досвід та стратегічне значення заборони

Практика обмеження або повної заборони на вивезення сталевого лому активно застосовується у світовій практиці для захисту національних економік та сприяння декарбонізації. Зокрема, наприкінці вересня Єврокомісія оновила Регламент ЄС про перевезення відходів, щоб захистити власну стратегічну сировину від неконтрольованого відтоку в інші регіони. Подібні заходи дозволяють утримувати ключовий ресурс всередині країни та забезпечувати сировиною власну переробку.

Збереження нульової квоти на експорт металобрухту розглядається експертами як стратегічно необхідний крок для захисту української промисловості в період збройного конфлікту. Будь-які компромісні рішення щодо відкриття вивезення мають супроводжуватися жорсткими запобіжниками, що гарантують захист інтересів внутрішнього ринку та надходження справедливих податків до державного бюджету.