За вікном +25°C, у календарі серпень, але достатньо відкрити соцмережі, щоб відчути себе вже в грудні — без світла, тепла, води та їжі. Саме з цього парадоксу починається колонка коучки Ольги Грицик для lifestyle-проєкту Wave RBC.UA (оригінал матеріалу). Авторка не обіцяє, що «все буде добре», і прямо визнає: загроза реальна, Росія продовжує знищувати українську енергетику та інфраструктуру, ракети ППО в дефіциті. Але її головний тезис в іншому — між підготовкою та катастрофізацією лежить величезна різниця, і тривога, якою б інтенсивним не було переживання, не допомагає контролювати майбутнє.

Тривога, яка не готує

Грицик розбирає звичну пастку свідомості: нам здається, що якщо ми багато й часто думаємо про небезпеку, тобто ми до неї готуємось. Насправді це не так. Постійне прокручування негативного сценарію — «світла не буде по 20 годин, ми всі замерзнемо, я не знаю, як це пережити» — не створює плану, а лише закріплює відчуття безпорадності. Тривога не є інструментом управління майбутнім; вона лише забирає ресурс, який міг би бути витрачений на конкретні дії. Авторка підкреслює, що страх має сенс рівно до того моменту, поки він допомагає діяти, а не паралізує.

Літо як аргумент проти катастрофізації

Як контраргумент проти «грудневого» настрою в серпні коучка приводить спостереження за поточним літом. Минулої зими українці прожили в умовах постійних обстрілів та аномальних морозів, яких не було багато років: світло вимикали кілька разів на день, енергосистема зазнавала величезного дефіциту, а спека додатково збільшувала навантаження. При цьому нинішнє літо, за аналогічної спеки, пройшло практично без відключень. Висновок авторки психологічний: коли все працює, ми сприймаємо це як належне, а негативний сценарій запам'ятовується надовго і починає домінувати у сприйнятті, навіть якщо об'єктивна картина змінилась.

Практика замість катастрофізації

Замість абстрактного страху Грицик пропонує короткий, але конкретний чек-лист підготовки: перевірити зарядну станцію, докупити необхідне (комусь дрова, комусь ліхтарики), подумати про запас води, теплі речі та альтернативний інтернет. Окремо вона радить заздалегідь вирішити питання з місцем, куди можна поїхати в разі тривалого блекауту, і чітко визначити для себе умови, за яких це рішення буде прийняте. Такий підхід повертає людині відчуття агентності: ви не пасивно чекаєте катастрофи, а вибудовуєте сценарії реагування, поки ще є час і ресурси.

Контроль і його передача

Ключова різниця, на якій будується вся колонка, — в тому, хто володіє контролем. Фраза «я перевірю зарядну станцію» означає, що людина повертає собі хоча б частковий контроль над ситуацією. Фраза «ми всі замерзнемо, я не знаю, як це пережити» означає повну передачу контролю тривозі. Грицик нагадує, що війна вже забрала в українців значну частину нормальної життя, і не слід добровільно віддавати їй ще й ті місяці, які поки залишаються. Тому її позиція сформульована лаконічно: до зими вона готується, але проживати її планує взимку, а поки за вікном +25°C — доганяє літо.

Реальність загрози та психологія очікування

Важливо чесно позначити двоякість позиції авторки, щоб не перетворювати колонку на заспокійливий наратив. З одного боку, Грицик прямо не заперечує загрозу і не обіцяє сприятливого результату: «цього ніхто не знає», і частина сьогоднішніх апокаліптичних прогнозів цілком може виявитися пророчою — знову можна опинитися без світла, спати в шапках і цілою вулицею радіти увімкненому електриці. З іншого боку, вона наполягає, що «може бути» — не те саме, що «буде», і що значна частика паніки підживлюється не фактами, а контентом із «ютубів і телеграм-каналів сумнівного походження». Таким чином, колонка не заперечує ризик, а пропонує розвести два процеси: реальну підготовку до ймовірних відключень та емоційне проживання катастрофи, яка ще не настав. Це, на думку авторки, і є здорова межа між усвідомленістю та катастрофізацією.