24 серпня 2026 року Україна відзначила 36-ту річницю незалежності — і зробила це в умовах парадоксальної економічної кон'юнктури. Оборонно-промисловий комплекс демонструє рекордне зростання, проте решта господарства скорочується. Країна підійшла до рубіжу, за яким збільшення ВВП саме по собі вже не гарантує ні повернення мільйонів громадян із-за кордону, ні стійкого повоєнного відновлення. Значну частину поточного зростання досі фінансують зовнішні партнери, і ця підтримка не є безстроковою. Саме тому питання про те, які реформи, податкові зміни та рівень доходів необхідні, щоб перетворити «інерційну пастку» на високотехнологічний стрибок у найближчі п'ять років, стало центральним для економічної повестки.

Парадокс зростання: ОПК тягне економіку, цивільний сектор стискається

«Цього року оборонно-промисловий комплекс фактично залишається головним драйвером економічного зростання. водночас цивільний сектор дедалі більше страждає від ескалації війни: ми вже бачимо сповільнення споживання, вплив руйнування бізнес-активів та логістики. Тобто зростання ОПК поки що не означає здорового зростання всієї економіки», — заявила головний економіст інвесткомпанії Dragon Capital Єлена Білан на заході, організованому Центром економічної стратегії. Масштаб структурного розлому вона оцінила відверто: якщо на початку 2026 року аналітики очікували, що зростання цивільного сектора просто сповільниться до нуля, то до літа прогноз переглянуто в бік від'ємної динаміки — приблизно 1% падіння економіки за межами оборонно-промислового комплексу. Таким чином, статистичне зростання ВВП, яке фігурує в офіційних звітах, во многом відображає військову мобілізацію ресурсів, а не відновлення споживчої та виробничої бази.

Трансформація чи стагнація: що каже Нацбанк

У Національному банку України визнають, що повернення до довоєнної структури економіки малоймовірне — вона вже суттєво змінилася і, по суті, невідновлювана в попередньому вигляді. «Економіка й надалі трансформуватиметься. Пріоритети природно змістяться в бік більшої технологічності та галузей із вищою доданою вартістю», — заявили в пресслужбі НБУ. Однією з ключових нових рушійних сил, за оцінкою регулятора, стане сектор MilTech — військово-цивільних технологій, який стимулюватиме розвиток суміжних виробництв: від електроніки та робототехніки до аерокосмічної галузі та кібербезпеки. Водночас трансформація, за словами представників Нацбанку, охопить ширший спектр галузей, включно з логістикою, IT-послугами та «зеленою» енергетикою. Головне питання, яке залишається відкритим: що станеться з українською економікою, коли війна перестане бути головним обмежувальним фактором, а її наслідки — дефіцит кадрів, зрушена інфраструктура, потреба в капіталі та ризики безпеки — збережуться. «Ми вже тривалий час окремо прораховуємо сценарій стійкого перемир'я, щоб розуміти, наскільки швидко за таких умов може відновлюватися українська економіка, — каже Єлена Білан. — Але поки що нашим базовим сценарієм залишається продовження війни».

Поріг повернення: чому 70% зарплати вже недостатньо

Економічне зростання саме по собі не гарантує повернення людей з ЄС — і причина не лише у війні. За словами старшої економістки Центру економічної стратегії Ірини Іпполітової, для біженця принципово важливе не пряме порівняння зарплати в Україні з зарплатою або соціальними виплатами в Німеччині, Польщі чи Чехії, а співвідношення доходів і вартості життя. «Наш аналіз показує саме таку закономірність: вищий рівень матеріального добробуту людини до виїзду з України асоціюється з більшою готовністю повернутися, тоді як краще поточне матеріальне становище за кордоном — із меншими намірами щодо повернення», — пояснює вона. Завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олексій Позняк нагадав, що ще до повномасштабної війни вчені орієнтувалися на поріг у 70% від закордонної зарплати як на достатній стимул, щоб утримати людину в Україні. «Тоді йшлося про те, щоб утримати людину в Україні, а зараз — про переїзд назад. Тому, можливо, 70% для повернення вже мало; імовірно, стимулювати повернення буде рівень у 80–90%», — каже вчений. Таким чином, планка, яку має подолати українська економіка, щоб стати конкурентоспроможною для власних громадян, суттєво зросла.

Психологічний бар'єр і втрата статусу

Гроші, за оцінкою демографів, — не єдиний і навіть не головний фактор. Олексій Позняк звертає увагу на психологічний бар'єр: багато українських жінок за кордоном працюють не за фахом — продавцями, на сезонних сільськогосподарських роботах, у сфері догляду за літніми, — і навіть вища закордонна зарплата не компенсує втрату професійного та соціального статусу. Водночас можливість відновити попередній статус, повернутися до фаху та професійного середовища в Україні здатна стимулювати повернення навіть за меншого заробітку. Ірина Іпполітова підкреслює, що для формування стійкого міграційного потоку «додому» необхідні не лише макроекономічні показники, а й конкретні інституційні гарантії: захист трудових прав, визнання кваліфікацій, доступ до житла та соціальних послуг. Без цих елементів навіть статистично приваблива зарплата не перетвориться на стійке рішення про переїзд.

Суперечливі дані

У експертних оцінках, зібраних у рамках підготовки до 36-ї річниці незалежності, простежується низка невідповідностей. По-перше, йдеться про поріг зарплатної конкурентоспроможності: довоєнна оцінка у 70% (Олексій Позняк, до 2022 р.) і поточна оцінка у 80–90% (той самий Позняк, 2026 р.) розходяться на 10–20 відсоткових пунктів, що за масштабами української економіки означає різницю в десятки мільярдів гривень необхідних додаткових доходів на душу населення. По-друге, між оптимістичним наративом Нацбанку про структурну трансформацію та MilTech як «новий рушій» і песимістичним прогнозом Dragon Capital про скорочення цивільного сектора на 1% у 2026 році існує значний розрив у тлумаченні поточної динаміки: регулятор робить акцент на довгостроковій перебудові, тоді як інвестбанк фіксує поточне стискання. По-третє, питання зовнішньої залежності залишається неоднозначним: значна частина зростання ВВП фінансується за рахунок грантів і позик міжнародних партнерів, і жоден із опитаних експертів не зміг назвати конкретний горизонт, після якого ця підтримка буде скорочена. Усі три позиції легітимні, але їхня одночасна присутність у публічному дискурсі створює картину, в якій «зростання» та «криза» описують одну й ту саму економіку з різних часових масштабів.

Що необхідно для стрибка: реформи, податки та п'ятирічний горизонт

Сумарність експертних оцінок, пролунавшихся в серпні 2026 року, дозволяє виділити кілька умов, без яких перетворення «інерційної пастки» на високотехнологічний стрибок у п'ятирічку виглядає малоймовірним. Перше — податкова реформа, спрямована на розширення бази та зниження залежності від оборонних витрат: без цього цивільний сектор не отримає достатнього фінансового простору для відновлення. Друге — інституційні гарантії для мігрантів: визнання кваліфікацій, спрощений порядок реєстрації бізнесу, доступ до іпотечного кредитування та соціальних програм. Третє — диверсифікація джерел фінансування: зниження частки грантової допомоги у ВВП та залучення приватних інвестицій через передбачуване законодавче поле. Четверте — кадрова політика: без повернення хоча б частини кваліфікованих спеціалістів з ЄС і без вирішення проблеми демографічного дефіциту ні MilTech, ні «зелена» трансформація не отримають людського капіталу. За оцінкою Центру економічної стратегії, без комплексного пакету цих заходів Україна ризикує застрягти в моделі, де зростання ВВП забезпечується військовими замовленнями та зовнішньою допомогою, а цивільна економіка та міграційний баланс залишаються в стагнації ще щонайменше одне десятиліття.