Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Польща стала одним із головних союзників України: Варшава відкрила кордон для мільйонів українських біженців, передавала зброю та фінансову допомогу, а українські лідери публічно дякували за підтримку. Тоді це виглядало як початок нового етапу в стосунках двох країн, попри їхню складну й болісну історію. Однак, як зазначає видання The Guardian у матеріалі, на який посилається РБК-Україна, цей «медовий місяць» виявився недовгим, і сьогодні стосунки між Варшавою та Києвом фактично перебувають у стані замороження.

Від «медового місяця» до охолодження

Першим помітним індикатором зміни настроїв став ставлення польського суспільства до українських біженців. За даними опитування польського центру CBOS, проведеного минулого місяця, 52% поляків виступають проти того, щоб країна приймала українських біженців. Паралельно в Польщі дедалі частіше лунають заяви про «втому» від підтримки Києва, а представники польських правих стверджують, що передача Україні значних партій зброї ніби послабила власні оборонні можливості країни на випадок потенційної російської агресії. Ці настрої накладаються на політичний конфлікт навколо історичної пам'яті.

Історична пам'ять як тригер

Нове загострення сталося після того, як Володимир Зеленський назвав військову частину на честь Української повстанської армії, окремі учасники якої, за версією польської сторони, у 1943 році могли брати участь у вбивствах поляків. Польська сторона відреагувала різко: президент Кароль Навроцький позбавив Зеленського Ордену Білого Орла — найвищої державної нагороди Польщі, якою можуть бути нагороджені іноземці. Жодна зі сторін не пішла на поступки, і це закріпило «замороження» двосторонніх стосунків.

Суперечливі дані

Тут важливо чесно розділити кілька невідповідностей. По-перше, питання про роль УПА в подіях 1943 року залишається предметом гострої суперечки: польська сторона кваліфікує дії окремих учасників УПА як злочини проти польського населення, тоді як українська традиція розглядає УПА насамперед як рух за незалежність, а звинувачення в масових вбивствах поляків оскаржує або оцінює інакше. По-друге, теза польських правих про те, що постачання зброї Україні «послабило оборону Польщі», є політичною оцінкою, а не підтвердженим фактом, і не підкріплюється в джерелах конкретними даними про стан польських арсеналів. Нарешті, редакційна рамка РБК-України, що звинувачує поляків у «короткозорості» та «відштовхуванні українців», жорсткіша й оцінніша, ніж структурний аналіз The Guardian, який бачить причини охолодження в об'єктивних довгострокових процесах, а не в моральному виборі однієї зі сторін.

Структурні причини: від біженців до конкурентів

За оцінкою автора матеріалу в The Guardian, одна з головних проблем полягає в тому, що Польща не до кінця усвідомила довгостроковий характер змін, спричинених війною. Українці, які спочатку жили в польських родинах, поступово почали орендувати або купувати житло, створювати бізнеси та формувати власну громаду, дедалі частіше конкуруючи з місцевими жителями на ринку праці та в підприємництві. Для країни, що після Другої світової війни залишалася переважно етнічно однорідною, така трансформація виявилася складною: співчуття та благодійність перестали бути основою взаємодії, коли українці почали будувати самостійне життя. За даними польських джерел, українські працівники вже становлять помітну частку ринку праці Польщі, що посилює сприйняття конкуренції.

Прогноз: конкуренція в європейському просторі

Зміни відбулися й на рівні самої України: після 2022 року країна поступово перетворилася з отримувача масштабної західної допомоги на державу, яка розвиває власні військові технології та експортує відповідний досвід, а українські лідери отримали прямий доступ до керівництва США та провідних країн Західної Європи. Києву більше не потрібен посередник чи «адвокат» у Брюсселі, яким Польща традиційно намагалася себе бачити, — і це породжує у Варшаві заздрість і образу. The Guardian прогнозує, що в найближчі роки Україна буде все глибше інтегруватися в європейський простір, а українські компанії та працівники — конкурувати з французькими, німецькими та польськими, подібно до того, як колись польські компанії виходили на ринки Західної Європи. Таким чином, обидві країни, за оцінкою видання, не підготувалися до довгострокових наслідків війни: Варшава не готувала суспільство до того, що значна частина біженців залишиться і стане частиною суспільства, і не врахувала зростання політичних та економічних амбіцій України.