На галузевому симпозіумі, що відбувся 13 серпня 2026 року, представники уряду США та приватних компаній вперше у настільки відкритому форматі окреслили системні перешкоди, що гальмують розвиток космічної ядерної енергетики. За даними ixbt.com, ключовими проблемами названо хронічний дефіцит фахівців, здатних одночасно працювати з ядерними та космічними системами, а також перебої з постачанням компонентів реакторів. Експерти підкреслили, що без усунення цих вузьких місць навіть найамбітніші програми NASA ризикують втратити темп на тлі зростаючої конкуренції з боку військових відомств.

Флагманські проєкти NASA: SR-1 та LR-1

Наразі NASA реалізує кілька перспективних напрямків. Особливе місце серед них посідає програма Space Reactor-1 (SR-1) «Freedom», яка передбачає запуск ядерної електрореактивної рухової установки до кінця 2028 року. Паралельно ведеться робота над Lunar Reactor-1 (LR-1) — реактором, призначеним для роботи безпосередньо на Місяці. У довгостроковій перспективі обидві установки мають стати основою енергопостачання далеких місій та постійних позаземних баз, що робить їх стратегічно важливими для всієї американської космічної програми.

Дефіцит ВВУ та конкуренція з армією

Керівник управління передових ядерних технологій NASA Джеремі Кенні попередила, що обмежені запаси високозбагаченого урану (ВВУ) у майбутньому можуть стати головним обмежувальним фактором при розподілі ресурсів між програмами. Додатковий тиск створює програма Janus армії США, в рамках якої розробляються мікрореактори для енергопостачання військових баз. Найближчим часом Пентагон має оголосити назви п'яти компаній, що продовжили роботу в цьому напрямку, що ще більше посилить конкуренцію за паливо та кваліфікованих кадрів.

Ризик повторити долю SNAP-10A

Окремий гостроту ситуації додає те, що у проєкту SR-1 досі немає чітко визначеного та постійного замовника. Для зниження майбутніх ризиків фахівці рекомендують якомога раніше розпочати роботу над SR-2 та домогтися виділення багаторічного бюджету через Конгрес. Інакше, за їхніми оцінками, програма ризикує повторити долю реактора SNAP-10A, запущеного у 1965 році, після якого наступні місії опинилися під загрозою закриття через зміну політичних пріоритетів.

Протирічливі дані

У публікаціях за результатами симпозіуму акценти розходяться. Видання ixbt.com підкреслює не лише дефіцит палива, а й «ризик зміни політики» як самостійний фактор, здатний зірвати програми, тоді як zamin.uz робить акцент переважно на нестачі палива та кадрів. Крім того, строки реалізації SR-1 (до кінця 2028 року) називають цільовими, проте експерти водночас вказують на відсутність постійного замовника та багаторічного фінансування, що ставить під сумнів реальну досяжність цього дедлайну. Таким чином, одна сторона оцінює ситуацію як керований набір технічних проблем, інша — як структурний ризик, порівнянний з історичною невдачею 1960-х років.