Українська промисловість опинилася під багатofакторним тиском, який, за оцінками керівництва ICC Ukraine, загрожує самому існуванню ключових виробничих секторів країни. Віце-президент організації з питань промислової стратегії Богдан Іванюк у коментарі РБК-Україна охарактеризував поточну ситуацію як одночасний вплив російських атак по інфраструктурі, системних збоїв у морській та залізничній логістиці, надмірного тарифного навантаження з боку держави та нових обмежень на ринку Європейського Союзу. За його словами, для збереження виробництва та експорту державі необхідно комплексно знизити витрати бізнесу, активізувати переговори з ЄС та розширити доступ великих підприємств до фінансування. Промисловість формує близько 20% ВВП України, і її деградація б'є по всій економіці через ланцюги суміжних галузей.

Гірничо-металургійний комплекс: від 10% ВВП до 5,5% і втрата двох третин валютної виручки

Найбільш наочно масштаб втрат простежується на прикладі гірничо-металургійного комплексу (ГМК). До повномасштабної війни частка галузі у ВВП перевищувала 10%, сьогодні вона становить близько 5,5%. Валютна виручка ГМК скоротилася з приблизно 22 мільярдів доларів у 2021 році до близько 6 мільярдів доларів на рік. Чисельність зайнятих впала з понад 130 тисяч до трохи більше ніж 60 тисяч працівників. Іванюк підкреслює мультиплікативний ефект: один працівник металургії забезпечує зайнятість понад семи осіб у суміжних секторах — від логістики та будівництва до машинобудування та послуг. Отже, зупинка великого металургійного підприємства породжує каскадний ефект, що багаторазово перевищує прямі втрати самої галузі.

Логістичний тупик: 80 мільйонів тонн, Дунай на 28 і сухопутні маршрути втричі дорожчі

Ключовим структурним викликом ICC Ukraine називає логістику. Через проблеми з роботою чорноморських портів промисловість фактично втратила основний канал масового експорту, а повноцінної альтернативи глибоководним портам на сьогодні не існує. За даними, наведеними Іванюком, у 2025 році через українські глибоководні порти пройшло близько 80 мільйонів тонн вантажів. Потенціал переорієнтації експорту через Дунай оцінюється максимум приблизно у 28 мільйонів тонн — тобто менше третини від попередніх обсягів. Сухопутні маршрути через країни ЄС коштують у два-три рази дорожче, що робить їх економічно нежиттєздатними для низькомаржинальної продукції, до якої відноситься значна частина металургійної та хімічної продукції.

Залізничні тарифи: зростання на 30% і канадський прецедент

Окремою проблемою ICC Ukraine вважає підвищення вантажних тарифів «Укрзалізниці» на 30%. Іванюк називає задачу зі зниження тарифів пріоритетною для держави і наводить як прецедент досвід Канади: «В Канаді війни немає. Але Канада виділила певну суму для того, щоб знизити залізничний тариф, а також портовий на 50%. Аналогічно має зробити Україна для підтримки своєї промисловості». За його словами, вантажні перевезення «Укрзалізниці» у 2025 році були прибутковими, тоді як основний збиток формував пасажирський сегмент. Перекладання цих витрат на промислових вантажовідправників, за оцінкою ICC Ukraine, лише погіршує конкурентоспроможність підприємств на зовнішніх ринках. Іванюк закликає зменшити не лише логістичне, а й енергетичне, і загальне державне тарифне навантаження на бізнес.

Переговори з ЄС: CBAM, квоти та аргумент «умов війни»

Ще одним пріоритетним напрямком ICC Ukraine бачить перегляд умов торгівлі з Європейським Союзом. Організація закликає уряд активізувати переговори щодо механізму CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) та металургійних квот. Іванюк підкреслює, що українські підприємства працюють в умовах, які принципово відрізняються від умов європейських виробників: війна, зруйнована інфраструктура, відсутність стабільного енергопостачання. На цій основі, на його думку, Україна має домагатися спеціальних умов щодо CBAM, а квоти на експорт металопродукції — як мінімум зберегти на рівні фактичного експорту 2025 року. Додатковий контекст: раніше повідомлялося, що європейські, китайські та турецькі металургійні компанії отримують значну державну підтримку для зниження собівартості, що створює жорсткі конкурентні умови для української галузі, позбавленої аналогічних інструментів.

Фінансування великих підприємств: сліпе плямо державних програм

Окремим системним питанням Іванюк називає доступ до фінансування. Існуючі державні програми, за його оцінкою, орієнтовані переважно на малий та середній бізнес, тоді як великі промислові підприємства в прифронтових регіонах також зазнають пошкоджень, скорочують обсяги виробництва та потребують ресурсів для збереження трудових колективів. Для України зараз критично важлива узгоджена промислова політика, що включає дешевшу логістику та енергію, відновлення доступу до зовнішніх ринків, цільове фінансування виробництва та збереження кадрового потенціалу. «Єдине бажання — залишатися живими, працювати та експортувати», — підсумував Іванюк, резюмуючи позицію промислового лобі перед державою.