Уряд України поставив амбітну мету: підняти частку переробної промисловості у ВВП з поточних 8,8% до 20%. Це принципова різниця між економікою, яка продає сировину, і економікою, що виробляє продукцію з високою доданою вартістю, платить вищі зарплати та формує стійку податкову базу. Втім, як наголошує Марія Аршиннікова, менеджерка з GR у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», найбільший сегмент переробної промисловості — гірничо-металургічний комплекс (ГМК) — скорочується прямо зараз під тиском обставин, більшість з яких зовнішні і не залежать від якості менеджменту українських підприємств. Без окремого урядового рішення щодо металургійного комплексу ціль у 20% може залишитися лише декларацією.

Сировинна модель і її фізична вразливість

За 35 років незалежності Україна завершила перехід до сировинної моделі економіки, і війна в повній мірі оголила її вразливість. Коли у 2022 році Росія заблокувала чорноморські порти, країна фактично позбулася можливості експортувати основну масу своєї продукції. Ситуація повторюється в гострішій формі й зараз: через блокування роботи портів Великої Одеси НБУ оцінює сукупні втрати валютної виручки у другому півріччі 2026 року приблизно в 2,5 млрд доларів. Крупнотонажний, низькомаржинальний експорт критично залежить від безперебійності каналу постачання, тоді як переробна промисловість значно стійкіша до логістичних криз.

Фіскальна та соціальна вага металургії

У 2025 році переробна промисловість стала найбільшим платником податків серед усіх галузей економіки, забезпечивши 18% всіх надходжень до зведеного бюджету. У країні, де витрати на безпеку та оборону заплановані на рівні понад чверть ВВП, це пряма зв'язка між роботою заводу та фінансуванням армії. Соціальний мультиплікатор також значний: до лютого 2022 року один працівник ГМК забезпечував чотири робочі місця в суміжних секторах, а кожен тринадцятий найманий працівник в Україні був пов'язаний із металургією. За оцінкою Світового банку, поданою в презентації Мінекономіки «Економіка майбутнього», відновлення пошкоджених секторів потребує близько 524 млрд доларів, а загальні інвестиційні потреби України на 2026–2035 роки сягають 770 млрд доларів. Найбільший попит — на арматуру, металоконструкції, трубу, кабель і цемент. Питання лише в тому, чи вироблятиме це Україна.

CBAM і тарифні квоти ЄС: подвійний удар по експорту

З 1 січня 2026 року ЄС запровадив Механізм транскордонного вуглецевого коригування (CBAM) у повному обсязі, без винятків і переходного періоду для України. Наслідки виявилися миттєвими: у першому кварталі металурги втратили понад 1,1 млн тонн експортних замовлень з ЄС, а окремі види продукції — від 17% до 93% європейського експорту. На вже високу витратну базу додатково накладалася вартість сертифікатів CBAM на викиди парникових газів. З 1 липня 2026 року ЄС запровадив механізм тарифних квот на імпорт сталі — 18,3 млн тонн на рік, а мита на позаковотні поставки встановлені на рівні 50%. За оцінками GMK Center, до 2030 року Україна втратить до 2,1% ВВП: експорт довгого прокату та квадратної заготовки може повністю припинитися, виробництво чавуну скоротиться на 75%, плоского прокату — на 30%. За два-три роки дії CBAM може призвести до закриття двох із чотирьох металургійних комбінатів країни.

Енергетичний фактор і структурна деградація

Окрім торговельних бар'єрів, металургія стикається з хронічно високою вартістю електроенергії — за даними, що публікуються українськими ЗМІ, тарифи для промислових споживачів в Україні втричі перевищують середньоевропейські. Це робить українську сталь неконкурентоспроможною на внутрішньому та зовнішніх ринках навіть без урахування вуглецевих зборів. Динаміка скорочення комплексу наочна: у 2021 році внесок ГМК в економіку становив 10,3% ВВП, частка в експорті товарів сягала майже 33% (22,2 млрд доларів валютної виручки та близько 3,5 млрд доларів податків і зборів). За підсумками 2024 року внесок комплексу скоротився до 7,2% ВВП, експорт — до 6,4 млрд доларів (15,4% товарного експорту), а податкові надходження — до приблизно 1 млрд доларів. Підстава для таких цифр очевидна: скорочення виробництва основної продукції.

Суперечливі дані

Оцінки масштабу загрози, які наводять різні джерела, не завжди збігаються за ступенем деталізації. У колонці Марії Аршиннікової йдеться про можливе закриття двох із чотирьох металургійних комбінатів за два-три роки дії CBAM. Водночас видання «УНІАН» посилаючись на галузеві ЗМІ повідомляє, що під загрозою перебуває 72% виробництва сталі в країні. Ці цифри не є прямим суперечністю — вони відображають різні метрики (кількість комбінатів і частка обсягу виробництва), однак розбіжність у сприйнятті масштабу кризи заслуговує уваги. Крім того, значна частина наведених цифр (втрати 2,5 млрд доларів за оцінкою НБУ, прогноз GMK Center про втрату 2,1% ВВП, дані Світового банку) є експертними оцінками та прогнозами, а не підтвердженою державною статистикою, що вимагає обачності при їх цитуванні.

Які кроки може зробити держава

У умовах, коли галузь одночасно стикається з торговельними обмеженнями ЄС, високою вартістю електроенергії та нестачею ресурсів декарбонізації, без державної підтримки перехід від сировинної моделі до виробництва з високою доданою вартістю неможливий. У межах дискусії, яку ініціює галузь, обговорюється кілька напрямів: формування окремого урядового плану підтримки ГМК із чіткими інструментами; субсидування або компенсація вартості вуглецевих сертифікатів CBAM на переходний період; зниження тарифного навантаження на електроенергію для енергоємних виробництв; створення державного фонду декарбонізації металургії; а також переговори з ЄС про виділення індивідуальних квот для України в межах механізму тарифних обмежень. Без цих кроків, як наголошує автор колонки, металургійний комплекс ризикує стати не рушієм переробної економіки, а її першою жертвою.